Статті

Основні висновки Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди (ДТП) за 2019 рік

Основні висновки Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди (ДТП) за 2019 рік

Аналіз основних правових висновків в спорах, пов’язаних зі стягненням збитків та шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, прийнятих Верховним Судом протягом 2019 року

Можна сказати, що продовження минулорічної статті про ТОП 10 ПРАВОВИХ ВИСНОВКІВ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СПОРАХ ПО ДТП ЗА 2018 РІК. Єдина відмінність лише у тому, що ці висновки за 2019 рік. Так як більшість з них будуть повторюватися, а деяких тут не буде, але які все ще є актуальними, то корисно буде заглянути і в попередню статтю.

 

01.
Винуватець повинен відшкодувати вартість відновлювального ремонту транспортного засобу, тоді як страхова компанія покриває лише розмір матеріального збитку

Зроблю лише одне застереження, яке буде відображено у наступних висновках. Воно полягає у тому, що всю суму ремонту не можна покласти на винну особу. Страхова компанія компенсує матеріальний збиток, а різницю між збитком та вартістю відновлювального ремонту компенсує винна особа. Яка ж різниця між розміром матеріального збитку та відновлювальним ремонтом? Якщо сильно не заглиблюватися у методику, то розмір збитку це вартість ремонту з застосування зносу автомобіля, а відновлювальний ремонт – без нього. Фізичний знос фактично полягає у зменшенні вартості деталі у зв’язку з її експлуатацією. Тобто, вартість деталі, яка експлуатується 10 років та новою буде різною. У такому випадку, якщо автомобіль експлуатувався 10 років, то страхова повинна компенсувати вартість ремонту, як за деталь, яка відпрацювала 10 років, а різницю між цим відшкодуванням та вартістю нової деталі відшкодовує винна особа. Зазначений коефіцієнт зносу застосовується у випадку експлуатації автомобіля більше 5 років для авто виробництва країн СНД та більше 7 років для інших легкових автомобілів. Якщо ж авто було в ДТП, то знос застосовується по відношенню до автомобілів, які були у експлуатації менший строк. Є і інші методи визначення матеріального збитку та застосування зносу авто для інших категорій автомобілів, але їх тут не буду розписувати, так як ціль даної статті подати лише найбільш часті ситуації, які можна зустріти на практиці.  

Багато правників можуть посперечатися з такою позицією і на практиці зустрічав, що багато колег, які не дуже сильно розуміють чому винна особа, яка завдала шкоду повинна відшкодовувати вартість нової деталі, а не зношеної, але така судова практика і поки вона не зміниться, то винуватці будуть відповідати за різницю між страховою виплатою та вартістю відновлювального ремонту.

До таких висновків прийшли судді Верховного Суду у постановах: № 522/15636/16-ц від 11.12.2019 року; № 227/2996/16-ц від 11.12.2019 року; № 668/7779/15-ц від 25.11.2019 року; № 761/41395/16-ц від 25.11.2019 року; № 522/1597/15-ц від 31.10.2019 року; № 753/4696/16-ц від 30.10.2019 року; № 489/1356/16-ц від 17.10.2019 року; № 369/6204/16-ц від 15.10.2019 року; № 165/766/15-ц від 02.10.2019 року; № 235/4338/16-ц від 02.10.2019 року; № 465/1055/15-ц від 04.09.2019 року; № 362/5422/15-ц від 20.06.2019 року; № 761/14285/16-ц від 22.04.2019 року; № 753/286/16 від 11.04.2019 року; № 591/3152/16-ц від 25.03.2019 року; № 645/3746/16-ц від 07.02.2019 року; № 750/6218/16-ц від 23.01.2019 року; № 676/518/17 від 22.01.2019 року.

 

02.
Якщо цивільно-правова відповідальність винуватця застрахована, то потерпілий повинен вимагати відшкодування розміру завданого збитку зі страхової компанії. При цьому сам винуватець відповідає за відшкодування вартості відновлювального ремонту, яка не покривається страховою компанією.

Теж не новий правовий висновок, який з’явився у судовій практиці у 2018 році. Він полягає у тому, що Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності…» має на меті захист інтересів винуватців та потерпілих. Покладення обов’язку з відшкодування шкоди на страхувальника суперечить меті вищевказаного закону, а тому, відшкодовувати шкоду повинен саме страховик. Тобто, якщо потерпілий звернувся з позовом до винуватця, який мав поліс обов’язкового страхування, то суди повинні відмовляти у задоволенні таких позовних вимог. Вже розписував своє ставлення до цього висновку у попередній статті, а тут лише зазначу, що не погоджуюся з ним.

Основним рішенням, яке відображає зазначений висновок є постанова Великої Палати Верховного Суду № 755/18006/15-ц від 04.07.2018 року. Крім того, він був підтриманий і в постанові Великої Палати № 752/16797/14-ц від 27.03.2019 року.

До таких висновків прийшли судді Верховного Суду у постановах: № 752/9591/16-ц від 18.12.2019 року; № 201/2187/15 від 20.11.2019 року; № 759/9261/15-ц від 13.11.2019 року; № 753/12993/16-ц від 06.11.2019 року; № 559/934/16-ц від 06.11.2019 року; № 439/180/15-ц від 30.10.2019 року; № 369/8675/16-ц від 30.10.2019 року; № 363/1300/16-ц від 16.10.2019 року; № 234/19372/15-ц від 16.10.2019 року; № 369/3461/17 від 09.10.2019 року; № 381/1625/14-ц від 09.10.2019 року; № 607/1848/16-ц від 02.10.2019 року; № 753/14729/16-ц від 25.09.2019 року; № 415/3676/16-ц від 25.09.2019 року; № 753/881/2017 від 14.08.2019 року; № 757/17525/16-ц від 31.07.2019 року; № 127/22011/15-ц від 24.07.2019 року; № 385/1259/16-ц від 26.06.2019 року; № 712/7242/16-ц від 26.06.2019 року; № 287/463/15-ц від 26.06.2019 року; № 759/10424/16-ц від 12.06.2019 року; № 206/3219/15-ц від 15.05.2019 року; № 279/96/17 від 24.04.2019 року; № 127/7370/17 від 10.04.2019 року; № 521/5996/16-ц від 27.03.2019 року; № 695/882/15-ц від 20.03.2019 року; № 522/438/18 від 20.03.2019 року; № 369/11306/16-ц від 06.03.2019 року; № 369/11701/15-ц від 06.03.2019 року; № 757/41971/15-ц від 13.02.2019 року; № 359/3528/16-ц від 30.01.2019 року; № 640/12615/15-ц від 16.01.2019 року.

 

03.
Розмір страхового відшкодування повинен бути визначений саме звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати відповідним положенням законодавства.

Доволі проблемний висновок. На жаль, судді касації не мають узгодженої позиції з приводу того на підставі яких документів потрібно визначати та підтверджувати розмір завданих збитків. Це перша позиція з якою я не завжди можу погодитися. І вона полягає у тому, що у Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» вказано, що в обов’язковому порядку оцінка проводиться з метою визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. На мою думку, хіба для цілей виплати страхового відшкодування потрібно визначати розмір збитку на підставі оцінки. Це зумовлено самими положеннями закону та тим, що транспортний засіб може бути фактично знищеним, а це все повинен визначати саме експерт. Що ж стосується безпосереднього загальних положень Цивільного кодексу пов’язаних з відшкодування завданих збитків, то його норми не вказують, що суму відновлювального ремонту потрібно визначати саме на підставі оцінки. Тобто, з метою визначення вартості відновлювального ремонту з метою пред’явлення вимог безпосередньо до винуватця проводити оцінку не потрібно. Тому, на мою думку, вартість ремонту може бути визначена на підставі документів про проведення ремонту з СТО, що буде правильніше. Така позиція не нова і вона була притаманна судовій практиці минулих років ще до створення нового Верховного Суду. Особисто я з нею погоджуюся, так як на сьогоднішній день судді часто взагалі не звертають увагу на те, що ремонт автомобіля вже було давно проведено, експертизу вже провести складно, а то і не можливо, а документи про проведення ремонту судді не беруть до уваги. Як наслідок – відмова у задоволенні позову через недоведеність розміру збитку. Ще зустрічав позицію, що розмір збитку повинен визначатися експертом на момент настання пригоди, а не момент розгляду судової справи (якщо потерпілий не погоджується з розміром відшкодування), але вона прямо суперечить положенням частини другої статті 1192 ЦК України, які вказують, що збиток визначається саме на момент розгляду справи.

До таких висновків прийшли судді Верховного Суду у постановах: № 520/8867/15-ц  від 13.11.2019 року; № 522/1597/15-ц від 31.10.2019 року (у цьому рішенні судді написали, що потрібно було провести оцінку, проте стягнули суму відновлювального ремонту на підставі акту виконаних робіт з СТО); № 221/6180/16-ц від 25.07.2019 року.

 

04.
Якщо транспортний засіб фактично відремонтований, то розмір збитку визначається як вартість затрачених на відновлювальний ремонт коштів, тобто як вартість реально витрачених матеріалів і проведених робіт.

Висновок, який суперечить попередньому та свідчить про те, що потрібно направити цю проблему на Велику Палату. Повністю підтримую саме даний висновок. Розглядаючи нижчевказані справи суди досліджували питання переваги експертизи над документами з СТО, які підтверджують проведення відновлювального ремонту. Судді вказали, що так як автомобіль вже фактично відновлений, то суд не може взяти до уваги експертне дослідження та повинен визначати розмір відновлювального ремонту на підставі саме документів, які підтверджують здійснення такого ремонту.

До таких висновків прийшли судді Верховного Суду у постановах: № 753/19288/14-ц від 30.10.2019 року; № 591/3152/16-ц від 25.03.2019 року.

 

05.
Страхова компанія відшкодовує ПДВ лише після надання доказів ремонту транспортного засобу.

Висновок, який випливає з положень Закону України «Про обов’язково страхування цивільно-правової відповідальності…». Він стосується того, що у випадку здійснення виплати безпосередньо потерпілому, а не на СТО, яке буде здійснювати ремонт, страховик може зменшити суму на 20 % (розмір ПДВ встановлений Податковим кодексом України). Це одна з популярних підстав заниження страхової виплати. Суди погоджуються з такими висновками та підтверджують, що страхова зобов’язана компенсувати ПДВ лише після надання доказів проведення ремонту, як правило актів виконаних робіт спеціалізованого СТО.

До таких висновків прийшли судді Верховного Суду у постановах: № 206/5271/14-ц від 11.12.2019 року; № 295/6973/16-ц від 20.11.2019 року; № 212/2534/16-ц від 13.11.2019 року;  № 161/2017/16-ц від 02.10.2019 року; № 200/6084/14-ц від 21.08.2019 року; № 296/10171/14-ц від 03.07.2019 року; № 398/1808/15-ц від 03.07.2019 року; № 619/2671/16-ц від 27.03.2019 року.

 

06.
Втрата товарного вигляду автомобіля підлягає відшкодуванню не страховиком, а винуватцем у ДТП.

Ще один правовий висновок до якого можна було прийти просто відкривши Закону України «Про обов’язково страхування цивільно-правової відповідальності…», але так як декілька справ дійшли до Верховного Суду, то значить у деяких правників виникають проблеми з цим питання. Згідно положень закону страховик не відшкодовую втрату товарного вигляду автомобіля. Зазначені збитки повинен відшкодовувати саме винуватець у ДТП. Можна стверджувати, що ці висновки не такі то вже й важливі, але вони містять посилання на те, що є певні суми відшкодування, які не покриває страховий поліс, але які повинен відшкодувати саме винуватець. До таких сум окрім ПДВ (до ремонту авто) та зносу автомобіля відноситься ще й втрата товарного вигляду автомобіля.

До таких висновків прийшли судді Верховного Суду у постановах: № 212/2534/16-ц від 13.11.2019 року; № 489/1356/16-ц від 17.10.2019 року; № 490/898/16-ц від 01.08.2019 року.

 

07.
Якщо транспортний засіб отримав механічні пошкодження внаслідок невідповідності ділянки дороги на якій сталася ДТП вимогам державних стандартів внаслідок бездіяльності утримувача дороги, то останній зобов’язаний відшкодувати шкоду завдану транспортному засобу.

Доволі актуальний правовий висновок з урахуванням того факту який стан дорожнього полотна в Україні. Він полягає у тому, що чинним законодавством визначено органи, які повинні відповідати за належне утримання автомобільних доріг в належному стані. Такими органами у кожній області, як правило, є державні підприємства – облавтодори або управління автомобільних доріг, або міські/сільські ради. На думку суддів, якщо вибоїни, які знаходяться на певній ділянці дорожнього покриття стали причиною поломки автомобіля, то за таку шкоду повинна відповідати особа, яка зобов’язана займатися утриманням такої ділянки покриття. Детальне правове обґрунтування слід почитати у самих судових рішеннях.

До таких висновків прийшли судді Верховного Суду у постановах: № 192/2529/16-ц від 09.12.2019 року; № 639/2132/18 від 30.10.2019 року; № 711/1803/17 від 16.10.2020 року; № 335/8271/16-ц від 04.09.2019 року; № 369/4095/16-ц від 02.09.2019 року; № 201/11670/16-ц від 21.08.2019 року; № 137/1428/16-ц від 22.07.2019 року; № 924/133/18 від 15.04.2019 року; № 748/60/17 від 03.04.2019 року.

 

08.
Якщо вина водія застрахованого транспортного засобу підтверджується постановою суду, то суд при розгляді справи про відшкодування шкоди не може брати до уваги експертні дослідження, які спростовують вину страхувальника.

Як на мене один з найцікавіших та найпотрібніших висновків. Часто страхові компанії, коли нуууууу дуже сильно не хочуть платити страхове відшкодування замовляють автотехнічну та/або трасологічну експертизу у якій/яких експерт дає висновок, що з пояснень водіїв, схеми, обставин ДТП і так далі, не вбачається спроможним настання такої то пригоди. Можливо експерт і правду напише, але часто страхові трохи «викривляють» інформацію яку подають експерту. Особисто у мене на практиці був випадок, коли одна страхова компанія замовила автотехнічну експертизу у якій експерт написав, що пошкодження автомобілів не співпадають з тим ударом який зафіксували працівники поліції та тими пошкодженнями, що були зафіксовані на автомобілях учасників ДТП. Проте, було малесеньке «але». Страхова експерту надала акт огляду транспортного засобу свого страхувальника, який був складений всього на всього через пів року після ДТП, який був складений по іншому ДТП. Зауважу, що машина належала СТО. Припускаю, що після першого ДТП автомобіль відремонтували на протязі тижня, так як був не сильно пошкоджений передній бампер.

Так от, цей висновок цінний тим, що він попереджає такі дії різних недобросовісних страхових компаній. Судді притримуються позиції, що за наявності постанови суду у якій встановлені усі обставини ДТП та визначено винну особу, то вона є обов’язковою для судів, що розглядають наслідки ДТП в частині чи мали місце події та ким вони вчинені. Таким чином, суди повинні надавати перевагу постанові суду, а не різним дослідженням. Цей висновок також є цінним, так як судді дуже і дуже часто не хочуть розбиратися у експертних дослідженнях, а покладають своє рішення виключно на бачення експерта.

До таких висновків прийшли судді Верховного Суду у постановах: № 752/11891/16-ц від 04.12.2019 року; № 376/2399/16-ц від 30.10.2019 року; № 645/1484/16-ц від 16.01.2019 року.

 

09.
Шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (автомобілем) відшкодовуються за умови, якщо водій не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Висновок, який робить вину водія автомобіля абсолютною. Даний висновок особливий тим, що відповідальність за завдану шкоду настає навіть у випаду наявності вини потерпілої особи (але за відсутності умислу у діях особи). Мова у даному випаду йде, як правило, про наїзд на пішохода. Це зумовлено тим, що у випадку взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки шкода відшкодовується на загальних підставах (тобто хто винен той і платить). Фактично водієві від такої відповідальності ніяк не можна ухилитися. Адже підстав для відсутності відповідальності всього-на-всього дві. Це завдання шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Непереборна сила – це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю. Обов'язок доведення непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Також, на просторах інтернету часто можна зустріти відео записані на відеореєстратор де під автомобілі «кидаються» пішоходи та імітують жахливу аварію. Ось це і буде умислом потерпілого, який полягає у навмисному свідомому завданню собі тілесних ушкоджень з метою отримання страхової виплати чи відшкодування збитків за рахунок водія. Нижченаведені рішення стосуються ситуацій де водії були виправдані та фактично встановлені факти порушення правил дорожнього руху з боку пішоходів (без умислу), проте, суди стягують розмір завданої шкоди на користь таких осіб в не залежності від їх вини у спричиненні ДТП.

До таких висновків прийшли судді Верховного Суду у постановах: № 285/2654/16-ц від 03.10.2019 року; № 447/2438/16-ц від 02.10.2019 року; № 465/1551/17 від 02.10.2019 року; № 204/7925/16-ц від 28.08.2019 року; № 712/14046/18 від 21.08.2019 року; № 394/512/16-ц від 06.03.2019 року (висновок стосується наїзду одного автомобіля на інший припаркований та розписано підходи відшкодування шкоди внаслідок дії одного джерела підвищеної небезпеки та декількох між собою); № 500/2095/15-ц від 10.01.2019 року; № 274/4882/17 від 10.01.2019 року.

Але є і одна протилежна позиція, яка стосується того, що відшкодувати шкоду по такій категорії справ можна лише за наявності вини водія. Вона викладена у постанові Верховного Суду № 638/6652/16-ц від 30.10.2019 року.

 

10.
Підставами для відшкодування шкоди майну фізичної або юридичної особи є неправомірні дії заподіювача шкоди, між ними є безпосередній причинний зв'язок та є вина такої особи.

А це вже по юридичному юридичний висновок. Більше потрібен для правників, згадати університетські основи та те, що потрібно доводити чи спростовувати, щоб отримати рішення у справі на користь свого клієнта. Зроблю лише одне застереження, що визначення складу цивільного правопорушення необхідне лише у випадку, якщо зіткнулися два джерела підвищеної небезпеки (транспортні засоби). Якщо ж шкоду було завдано лише одним автомобілем, скажімо, пішоходу, то водій не буде відшкодовувати шкоду лише у випадку настання події внаслідок непереборної сили або умислу пішохода. Про це було детально вище.

Також, зауважу, що судді часто звикли не розбиратися у тому хто винен у ДТП, а приймати рішення на підставі постанов/вироків у справах де вже було визначено винну особу. Якщо ж не було рішення про притягнення когось з учасників до відповідальності, то судді, як правило, відмовляли в задоволенні позовних вимог в незалежності від того який з учасників звертався. Проте, практика говорить, що рішення суду у іншій справи не є виключним документом, який підтверджує вину, а тому, судді повинні в комплексі досліджувати подані сторонами документи.

До таких висновків прийшли судді Верховного Суду у постановах: № 369/1558/17 від 27.11.2019 року (у даному рішення розглядали питання доказування при відсутності постанови суду про притягнення одного з водіїв до адміністративної відповідальності); № 924/1022/17 від 06.11.2019 року; № 753/19288/14-ц від 30.10.2019 року; № 752/9524/15-ц від 03.10.2019 року; № 757/31910/16-ц від 18.09.2019 року; № 127/7370/17 від 10.04.2019 року; № 483/2089/16-ц від 03.04.2019 року; № 394/512/16-ц від 06.03.2019 року.

 

11.
Положення статті 625 Цивільного кодексу України застосовуються і по відношенню до зобов’язань щодо відшкодування шкоди (нарахування 3 % річних та інфляційних втрат).

Один з моїх улюблених правових висновків. Він полягає у тому, що винуватці та страхові компанії за відмову відшкодувати шкоду повинні сплатити 3 % річних та інфляційні втрати від суми боргу. Цей висновок корисний тим, що до 2018 року судді не дуже сильно сприймали застосування даних положень до відносин пов’язаних з відшкодуванням збитків. Але, як показує 2019 рік, усі судді касаційної інстанції беззаперечно застосовували статтю 625 ЦК України.

Основними рішеннями, які відображають зазначений висновок є постанова Великої Палати Верховного Суду № 308/3162/15-ц від 20.06.2018 року та  постанова Великої Палати Верховного Суду № 686/21962/15-ц від 16.05.2018 року.

До таких висновків прийшли судді Верховного Суду у постановах: № 569/13962/17 від 18.12.2019 року; № 760/12308/15-ц від 11.12.2019 року; № 334/2254/15-ц від 13.11.2019 року; № 761/6406/16-ц від 11.12.2019 року; № 464/6880/16-ц від 08.11.2019 року; № 654/453/16-ц від 30.10.2019 року; № 200/4309/14-ц від 30.10.2019 року; № 465/1551/17 від 02.10.2019 року; № 280/2625/13-к від 04.09.2019 року; № 200/6084/14-ц від 21.08.2019 року; № 607/7657/16-ц від 24.07.2019 року; № 463/1411/16-ц від 26.06.2019 року; № 760/2905/16-ц від 26.06.2019 року; № 758/8819/16-ц від 06.06.2019 року; № 127/16587/16-ц від 11.04.2019 року; № 213/319/16-ц від 10.04.2019 року; № 757/3725/15-ц від 03.04.2019 року; № 185/12064/15-ц від 20.02.2019 року; № 456/3525/15 від 13.02.2019 року; № 758/5545/16-ц від 24.01.2019 року.

 

12.
Не подача страховику заяви про страхове відшкодування протягом року з моменту настання ДТП є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Висновок, яким зловживали, зловживають та будуть зловживати страхові компанії. Він стосується того, що потерпілий для виплати страхового відшкодування повинен звернутися до страхової компанії за виплатою страхового відшкодування з заявою про страхову виплату. Страховики, як правило, при першому візиті беруть лише заяву-повідомлення про ДТП яку потерпілий, в принципі, взагалі не повинен подавати для виплати відшкодування. У ній описується інформація про подію, малюється схема і все. Що ж стосується заяви про виплату, то страховики кажуть, що приймуть таку заяву разом з постановою/вироком суду про притягнення винуватця до відповідальності за ДТП. В чому ж тут «розвод»? Та в тому, що у статті 35 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності…» (яка врегульовує дане питання) не має такої вимоги, як подачі страховій рішення про притягнення їхнього клієнта до відповідальності за ДТП. Єдине що повинен подати потерпілий разом з заявою на виплату це свій паспорт, ідентифікаційний код, свідоцтво про реєстрацію автомобіля та інформацію про свої банківські реквізити (і то їх можна подати пізніше). Вимога про інші документи з боку страхової не має взагалі ніякого юридичного обґрунтування. Я скрізь про це пишу і всім розказую. І причина в тому, що розгляд справи по визначенню винного може тривати більше року (особливо, якщо справа слухається, як кримінал). Через рік, коли потерпілий приходить з рішенням суду до страхової та пише заяву на виплату, то отримує відмову, що так і так, ви не подали заяву на виплату за наслідками ДТП протягом року з моменту пригоди, а тому, у нас відсутні правові підстави здійснювати виплату.
І от тепер можна перейти до правового висновку. Суди говорять, що страхова компанія права і потерпілий сам винен, що не подав заяву на виплату. Що цей строк встановлений пунктом 37.1.4. Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності…» є присічним (непоновним), а його пропуск є обґрунтованою підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. Єдине зроблю застереження, що строк в один рік становить для відшкодування шкоди майну, а для здоров’я – три роки.

Основним рішенням, яке відображає зазначений висновок є постанова Великої Палати Верховного Суду № 753/5293/16  від 03.10.2018 року.

До таких висновків прийшли судді Верховного Суду у постановах: № 127/21712/14-ц від 19.12.2019 року; № 760/12308/15-ц від 11.12.2019 року; № 545/3666/16-ц від 11.09.2019 року; № 513/1275/14-ц від 01.07.2019 року; № 336/7752/16-ц від 03.04.2019 року; № 465/6315/16-ц від 06.03.2019 року; № 522/12679/16-ц від 20.02.2019 року; № 214/3912/16-ц від 20.02.2019 року.

 

13.
Звернення потерпілого до страховика з заявою про виплату страхового відшкодування є позасудовою процедурою, яка не виключає можливість потерпілого звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.

Висновок, який прямо стосується попереднього. Фактично він нівелює встановлений законом строк на врегулювання страхового випадку страховою компанією. Так, страховик повинен здійснити виплату протягом дев’яноста днів з моменту подачі заяви про виплату страхового відшкодування. Зустрічалися випадки, коли до моменту завершення вказаного строку потерпілі зверталися до судових органів з метою захисту своїх прав. Суди у таких випадках часто відмовляли в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позов є передчасним, так як був поданий до моменту завершення вказаного строку. Тепер же Велика Палата фактично вказала, що потерпілий взагалі може не звертатися з такою заявою до страхової компанії, а може відразу звернутися до суду за захистом свої прав. При цьому, страховик, якщо визнає вимоги потерпілого обґрунтованими, то може здійснити виплату протягом розгляду судової справи в суді.

Свою позицію, яка викладена у постанові № 465/4621/16-к від 19.06.2019 року Велика Палата аргументує тим, що порядок звернення потерпілого до страховика з заявою про виплату страхового відшкодування відноситься не до обов’язкового досудового врегулювання спору, а є позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка не виключає можливість потерпілого звернутися до суду за захистом свої прав. Це випливає з того, що відносини між страховиком та потерпілим випливають не з договірних зобов’язань, а з тих, що пов’язані з відшкодуванням шкоди (деліктних). Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності…» не містить положень, які б обмежували право потерпілого на захист свої прав у судовому порядку.

Крім того, до таких висновків прийшли судді Верховного Суду у постановах: № 760/12308/15-ц від 11.12.2019 року; № 688/779/17 від 04.12.20219 року; № 133/1195/16-ц від 11.09.2019 року.

 

14.
Роботодавець несе відповідальність за шкоду завдану в ДТП, якщо вона була завдана працівником під час виконання своїх посадових обов'язків.

Цей висновок не новий, але на практиці зустрічається часто. Це питання врегульоване і прямою нормою цивільного кодексу, проте, не вказано критерії за яких настає відповідальність роботодавця. Позиція суддів касаційних інстанцій полягає у тому, що відповідальності роботодавця настає за наявності спеціальних умов за яких винуватець перебуває саме у трудових відносинах з суб’єктом господарювання та завдання шкоди у момент виконання працівником свої трудових обов’язків.

Під виконання трудових обов’язків суди розуміють виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Також, слід звернути увагу, що судді не завжди беруть до уваги постанову суду про притягнення до адміністративної відповідальності винуватця у якій вказано місце його роботи, як на беззаперечну підставу покладення відповідальності на роботодавця. Чому це зауважую? Бо часто саме постанова суду у якій зазначено про місце роботи винної особи стає підставою для звернення з позовом до роботодавця.

До таких висновків прийшли судді Верховного Суду у постановах: № 200/13471/16-ц від 11.09.2019 року; № 209/5115/15-ц від 29.08.2019 року; № 369/4994/16 від 14.08.2019 року; № 910/12722/18 від 03.07.2019 року; № 742/3364/17 від 05.06.2019 року; № 757/20309/15-ц від 27.03.2019 року; № 183/3903/16 від 07.03.2019 року; № 902/1142/17 від 27.02.2019 року; № 640/4185/15-ц від 06.02.2019 року; № 243/4692/17 від 14.01.2019 року (тут додатково зазначено про те, що постанова не є безумовним доказом трудових відносин); № 654/4218/15-ц від 09.01.2019 року.

 

15.
За загальним правилом відповідальність за завдану шкоду несе не власник автомобіля, а особа, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом. Власник може нести відповідальність лише у випадку неправомірного заволодіння транспортним засобом водієм, який завдав шкоду.

Цікавий правовий висновок, який був актуальних у минулих роках, коли розмір завданого збитку можна було стягнути, якщо власник автомобіля не видав довіреність на управління автомобілю третій особі, яка вчинила ДТП. На сьогоднішній день правовою підставою управління авто є наявність посвідчення водія відповідної категорії та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Проте, інколи, все ж таки трапляються випадки, коли звертаються з вимогою, як до винуватця так і до власника. Судді вказали, що для покладення відповідальності за завдану шкоду на власника автомобіля позивач повинен довести факт того, що автомобіль перебував у водія без відповідної правової підстави. При цьому цей факт повинен довести саме позивач. За відсутності підтвердження даного факту суди повинні відмовляти в задоволенні позовних вимог до власника авто.

До таких висновків прийшли судді Верховного Суду у постановах: № 361/3466/16-ц від 09.10.2019 року; № 200/663/14-ц від 04.09.2019 року; № 154/1813/16-ц від 04.09.2019 року; № 757/15735/15-ц від 13.02.2019 року.

 

16.
Якщо страхова компанія самостійно, без заяви страхувальника про настання страхового випадку, могла встановити усі обставини страхового випадку, то у страховика не виникає права регресу до страхувальника.

Одним доволі актуальним питання для страховиків цивільно-правової відповідальності є питання стягнення страхової виплати зі своїх клієнтів. Найпопулярнішою підставою для відповідальності є положення згідно з яким страховик може подати регресний позов, якщо страхувальник протягом трьох робочих днів не подав своєму страхувальнику заяву про ДТП. Проте, позиція суддів касаційної інстанції, що такий позов можна задовольнити лише в тому випадку, якщо це стало причиною здійснення необґрунтованої виплати на тій підставі, що страхова нічого не знала про випадок і не могла встановити усі його обставини. За свою кар’єру я ще не бачив такого випадку, тому, фактично Верховний Суд прибрав можливість стягувати шкоду у порядку регресу по цій статті. Позиція суду полягає у тому, що якщо ДТП зафіксовано працівниками поліції, винну особу притягнуто до адміністративної відповідальності, а сам автомобіль страхова подивилася за заявою потерпілого, то значить усі обставини страхового випадку відомі та ніким не заперечуються. Тому, виплата страхового відшкодування здійснюється цілком обґрунтовано.

До таких висновків прийшли судді Верховного Суду у постановах: № 464/9091/15-ц від 18.11.2019 року; № 161/12859/16-ц від 07.11.2019 року; № 306/1061/15-ц від 06.11.2019 року; № 355/205/17 від 16.10.2019 року; № 522/12307/15-ц від 14.08.2019 року; № 464/849/16 від 20.02.2019 року; № 686/21485/17 від 13.02.2019 року; № 278/443/17 від 23.01.2019 року.

 

17.
Якщо дорожньо-транспортна пригода сталася за участю автомобіля водій якого не зобов’язаний страхувати свою цивільно-правову відповідальність, то учасники ДТП не мають права оформити європротокол.

Одним з способів фіксації ДТП є складення водіями європротоколу. З таким документом водії можуть зафіксувати факт ДТП без участі працівників патрульної поліції та отримати страхове відшкодування у своїх страхових компаніях. Однією з підстав складення європротоколу є наявність у обох водіїв полісу обов’язкового страхування. При цьому є в Україні категорія осіб, які не повинні страхувати свою відповідальність. До них відносять інвалідів війни або учасники бойових дій. За шкоду завдану такими особами відповідає МТСБУ. Проте, Верховний Суд прийшов до висновку, що при ДТП за участю такої особи сторони не можуть самостійно зафіксувати ДТП, а повинні викликати працівників поліції. Це значить, що у таких випадках європротокол не є документом, який підтверджує факт настання ДТП, що виключає обов’язок страхової здійснювати виплату.

До такого висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 587/971/17 від 17.07.2019 року.

 

Схожі статті
ТОП 10 правових висновків Верховного Суду у спорах по ДТП за 2018 рік
ТОП 10 правових висновків Верховного Суду у спорах по ДТП за 2018 рік

Аналіз актуальних правових висновків в спорах пов’язаних з відшкодуванням шкоди, прийнятих Верховним Судом протягом 2018 року, які будуть актуальними і в наступних роках.

Адвокат по ДТП Київ
24.12.2018 |  765
Всі статті по цій темі