Статті

Основні висновки Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди (ДТП) за 2020 рік

Основні висновки Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди (ДТП) за 2020 рік

Аналіз основних правових висновків в спорах, пов’язаних зі стягненням збитків та шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, прийнятих Верховним Судом протягом 2020 року

Продовження минулорічної статті про ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СПОРАХ ПРО ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ (ДТП) ЗА 2019 РІК. Тут є і нове, і не забуте та актуальне старе.

 

01.
Винуватець відповідає за завдану шкоду, якщо вона перевищує розмір страхової суми або відноситься до сум, які страховик не повинен відшкодовувати. Покладення відповідальності у розмірі завданого збитку який повинен відшкодувати страховик на винуватця – суперечить інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Очевидний та сталий висновок, але який потрібно враховувати. Він полягає у тому, що при відшкодуванні шкоди страхова повинна відшкодувати збиток, який повинен бути розрахований у відповідності до положень Закону України «Про обов’язкове страхування….». Якщо ці розрахунки повністю не покривають відновлювальний ремонт, то різницю повинен відшкодувати винуватець. Вказаний висновок походить з постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц де судді вказали про те, що покладення обов’язку з відшкодування шкоди на винуватця, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність буде суперечити інституту страхування відповідальності, а тому треба розбиратися за яку суму відповідає страхова, а за яку винуватець (страхова не платить знос, франшизу, ПДВ).

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 369/11812/18 від 11.11.2020 року; № 753/10416/17 від 05.11.2020 року; № 299/3583/15-ц від 04.11.2020 року; № 755/7666/19 від 15.10.2020 року; № 131/709/18 від 30.09.2020 року; № 583/3159/18 від 23.07.2020 року; № 525/1592/18 від 14.07.2020 року; № 200/12295/17 від 30.06.2020 року; № 361/10096/14-ц від 17.06.2020 року; № 201/12712/16-ц від 20.05.2020 року; № 756/2632/17 від 22.04.2020 року; № 447/819/16-ц від 08.04.2020 року; № 643/2224/17 від 18.03.2020 року; № 761/2941/17 від 10.03.2020 року; № 450/446/16-ц від 04.03.2020 року; № 755/5374/18 від 21.02.2020 року; № 648/4308/16-ц від 17.02.2020 року; № 916/2554/17 від 17.01.2020 року.

 

02.
Страхова компанія відповідає за завдану шкоду у межах визначених Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Сюди напишу сам висновок, який зазначений у постановах, бо він повністю та всебічно вказує, що треба віднімати при визначені меж відповідальності страхової та вказує, що спеціальні норми Закону обмежують розмір шкоди (збитків) (як оціненої, так і фактичної), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 911/286/20 від 21.12.2020 року.

 

03.
У випадку здійснення страхової виплати на рахунок потерпілого, то страхова компанія зменшує розмір страхової виплати на суму ПДВ. Вказану суму страхова доплатить у випадку надання доказів проведення відновлювального ремонту транспортного засобу на СТО, яке має статус платника ПДВ.

Не новий висновок, який був поширений і у минулорічних постановах. Він відображає положення п. 36.2. Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Одна лише особливість є, яка вказує на те, що якщо автомобіль не було відремонтовано або відремонтовано на СТО, яке не є платником ПДВ, то вказану суму не повинні компенсувати ні страхова, ні винуватець у ДТП. Тобто, якщо вказану суму зменшення потерпілий просить стягнути з завдавача шкоди, то суд повинен відмовити в задоволенні позовних вимог.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 565/1210/19 від 22.12.2020 року; № 911/286/20 від 21.12.2020 року.

 

04.
Страхова компанія не відповідає за втрату товарного вигляду автомобіля, вказані втрати можна відшкодувати за рахунок винуватця.

Теж доволі старий висновок. Він говорить про те, що Закон України «Про обов’язкове страхування….» не передбачає обов’язку страхової компанії відшкодовувати втрату товарного вигляду транспортного засобу. Проте, такі збитки можуть бути покладені на винуватця на підставі загальних положень ЦК України, які останній повинен відшкодувати.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 420/998/18 від 01.07.2020 року.

 

05.
Наявність вини заподіювача шкоди не виключає відповідальності особи, яка на відповідній правовій підставі є володільцем чи власником транспортного засобу.

Як на мене дуже дивний висновок, з яким я не погоджуюсь. Щось новеньке, чого раніше на рівні касації дуже і дуже давно не бачив. Судді досліджували питання співвідношення статей 1187 та 1188 ЦК України. У другій статті написано, що шкоду відшкодовує той хто її завдав. У першій дуже багато частин визначають випадки, коли за шкоду повинен відповідати не винуватець, а сам власник чи володілець (орендар) транспортного засобу. У 2019 році була позиція, що власник відповідає у тому випадку, якщо з його вини транспортним засобом заволоділа третя особа без відповідної правової підстави. Ще коли чужим автомобілем можна було користуватися по довіреності, то якщо ДТП спричиняв не власник, а повноважень у водія на користування авто не було (довіреності), то відшкодування шкоди полюбляли покладати саме на власника авто. З часом, коли змінили законодавство та стало достатньо мати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, щоб можна було ним користатися за згодою власника, то ця практика трохи застаріла, але з цим висновком вона може відновитися і можуть з’явитися різні схеми направлені на те, щоб ухилитися від відшкодування шкоди.

Суд досліджував питання відшкодування шкоди за рахунок ТОВ, яка була власником автомобіля. Позивач стверджував, що винний водій являється працівником даного ТОВ, так як він це підтвердив при розгляді справи про притягнення його до адміністративної відповідальності, а тому Позивач просив стягнути з ТОВ суму завданого збитку. ТОВ заперечувала факт перебування водія у трудових відносинах та вказала, що автомобіль був у оренді у іншого ПП, яке і повинно відповідати за завдану шкоду. Верховний Суд погодився з доводами ТОВ, вказав, що Позивачем не було доведено факту перебування водія у трудових відносинах з ТОВ і взагалі за завдану шкоди повинно відповідати ПП, так як вказана особа володіла транспортним засобом, яким було завдано шкоду на підставі договору оренди.

У результаті ми маємо ситуацію, коли в незалежності від того, хто ж керував транспортним засобом, то за умови, якщо власником є юридична особа, то відповідати за завдану шкоду повинна така юридична особа, а не водій. Ця юридична особа може «намалювати» договір оренди з іншою юридичною особою «пустишкою» і покласти відповідальність на цю особу з якої ти нічого не зможеш стягнути. Постанова суду про притягнення до відповідальності водія не встановлює факту наявності перебування особи у трудових відносинах з юридичною особою і треба ще якісь документи шукати. Ну і на останок вважаю таку позицію суду максимально дивною. Без встановлення факту відсутності повноважень у водія на керування транспортним засобом (відсутності свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу), тобто, наявності у нього законної правової підстави користування автомобілем, то саме водій повинен відповідати за завдану шкоду, а не власник чи орендар транспортного засобу (виключення – трудові відносини).

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 703/2166/16-ц від 21.12.2020 року.

 

06.
Якщо шкоду було завдано водієм, який перебував у трудових відносинах та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, то він не відповідає за завдану шкоду. Шкоду повинен відшкодувати володілець майна – роботодавець.

Висновок, який подібний до попереднього, але у даному випадку існують усі обставини, які дають можливість прослідкувати правильне визначення особи, яка повинна нести відповідальність. Тобто, у випадку, якщо роботодавець являється власником автомобіля (чи орендарем) та передав у користування своєму водієві (який має трудовий чи інших договір з роботодавцем) транспортний засіб для виконання останнім своїх трудових обов’язків, то за шкоду завдану потерпілому повинен відповідати саме роботодавець. Вказаний висновок був зазначений ще у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 462/970/18 від 16.12.2020 року; № 760/28302/18 від 25.11.2020 року; № 133/1238/17 від 02.11.2020 року; № 213/994/16-ц від 16.04.2020 року.

 

07.
Шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується на безумовній підставі, навіть, у випадку наявності вини потерпілого. Відповідальність за шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки не настає лише у випадку непереборної сили чи умислу потерпілого.

Висновок, який можна зустріти і в минулорічних постановах Верховного Суду. Він полягає у тому, що вина водія резюмується (за виключенням, якщо у ДТП задіяні два транспортних засоби). Тобто, якщо ти пішохід і на тебе наїхав автомобіль, то в незалежності від того чи це автомобіліст зазівався чи ти перебіг дорогу в невстановленому місці, то всеодно шкоду повинен буде відшкодувати автомобіліст. Виключення тільки непереборна сила та умисел потерпілого (якщо пішохід прям кидався під колеса).

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 742/637/19 від 07.10.2020 року; № 285/4223/17 від 07.10.2020 року; № 345/3335/17 від 03.06.2020 року; № 532/1374/18 від 10.04.2020 року (відмовили у стягненні через необачність пішохода).

 

08.
Потерпілому належить визначити до кого звернутися з вимогою про відшкодування шкоди – до винуватця у ДТП чи до його страхової компанії.

Висновок з яким я повністю погоджуюся, але який по Великій Палаті є не чинним (суперечить першому пункту цієї статті). Детальніше можна прочитати у моїх попередніх статтях про ці всі історії. Суд визначає природу вимоги потерпілого, яку той може заявити за наслідками ДТП. До винуватця це деліктна вимога, яка виникає з загальних положень про відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки. До страхової це договірна вимога, яка виникає з страхового договору укладеного між винуватцем та страховою за якою у потерпілого виникає право вимагати відшкодування за рахунок страхової виплати. На думку суду, самому потерпілому слід визначати до кого і яку вимогу заявляти з вказаних осіб.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 911/286/20 від 21.12.2020 року.

 

09.
Спори між Національною поліцією України та патрульними поліцейськими щодо відшкодування шкоди повинні слухатися у порядку адміністративного судочинства.

Висновок, який корисний для Національної поліції у питаннях відшкодування шкоди за розбиті патрульними Пріуси. Зауважу той факт, що судді стоять на позиції, що поліцейські повинні відповідати за шкоду завдану майну Нацполіції, так як на них розповсюджуються Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР. Тобто, аргументи, що у таких справах повинні застосовуватися норми трудового законодавства не спрацюють. При цьому суд вказує, що так як служба в поліції є державною публічною службою, то такі справи повинні слухатися в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Подібний висновок був зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 204/824/18 від 09.12.2020 року; № 760/619/20 від 01.12.2020 року; № 202/124/19 від 25.11.2020 року; № 199/160/19 від 07.08.2020 року.

 

10.
За шкоду завдану ушкодженням здоров’я під час дорожньо-транспортної пригоди моральна шкода, яку повинен відшкодувати страховик визначається у розмірі 5 відсотків від страхової виплати.

Ще один очевидний висновок, який прямо прописаний у законі (ст. 261). Але так як справи дійшли до Верховного Суду, то треба його вказати.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 460/2653/14-ц від 09.12.2020 року; № 445/370/19 від 28.10.2020 року; № 357/6237/19 від 01.09.2020 року.

 

11.
У випадку фізичного знищення транспортного засобу потерпілому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП.

Теж сталий висновок, який прямо прописаний у статті 30 Закону України «Про обов’язкове страхування….». Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт коштує дорожче ніж автомобіль. Від себе додам, що у такій категорії справ краще відразу замовити експертизу завданого збитку та вартості залишків, бо якщо буде звіт про збиток, а залишки не будуть пораховані, то можуть виникнути проблеми. При цьому, залишки можуть бути пораховані не лише експертом чи оцінювачем, а належним доказом може бути і договір купівлі-продажу пошкодженого автомобіля. Це буде корисно знати, особливо у випадках, коли оцінку зробити вже не є можливим, а розмір збитку якось треба довести.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 759/5414/17 від 09.12.2020 року; № 299/3583/15-ц від 04.11.2020 року; № 362/3680/17 від 05.08.2020 року; № 525/1592/18 від 14.07.2020 року.

 

12.
Після виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування (КАСКО) до страховика переходить право вимоги (суброгація), а не виникає нове зобов’язання (регрес).

Сталий висновок, який важливий у питанні строків позовної давності. Цінний тим, що страхова компанія повинна здійснити виплату по КАСКО своєму клієнтові протягом трьох років з моменту ДТП і тоді вона зможе реалізувати свою вимогу про відшкодування страхової виплати за рахунок страхової винуватця. Якщо ж в цей строк не вкластися, то якщо страхова-опонент «жива», то нічого не стягнеш, бо відмовлять тобі у задоволенні позову через пропуск строків позовної давності.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 352/1384/18 від 03.12.2020 року; № 910/18279/19 від 22.10.2020 року; № 450/3453/17 від 05.09.2020 року; № 707/2727/18 від 24.02.2020 року; № 916/2554/17 від 17.01.2020 року.

 

13.
Страховик за договором добровільного страхування (КАСКО) після виплати страхового відшкодування отримує право вимоги до страховика винуватця з урахуванням положень Закону України «Про обов’язкове страхування…».

Висновок, який корисний більше для страхових компаній у спорах між собою, ніж для водіїв. Питання стосується того, що страховики по КАСКО хотіли за рахунок страховиків відповідальності отримати всю суму страхової виплати. Страховики відповідальності вказували, що у них є стаття 29 по якій вони не повинні платити знос автомобіля. У минулі роки була позиція, що на страховика по КАСКО положення Закону України «Про обов’язкове страхування…» не розповсюджуються, так як такий страховик не є потерпілим, а тому застосовувалася загальні положення Цивільного кодексу, які передбачають відшкодування збитків. Але зараз позиція Верховного Суду полягає у тому, що все ж таки положення Закону України «Про обов’язкове страхування…» у питанні порядку обрахування виплати розповсюджуються на спірні відносини, а тому страховик відповідальності має право занизити виплату на розмір зносу. При цьому, за суму, яку не покриває страховик відповідає винуватець.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 352/1384/18 від 03.12.2020 року; № 754/5129/15-ц від 11.03.2020 року; № 331/6395/18 від 04.03.2020 року; № 753/17977/18 від 21.02.2020 року.

 

14.
При виплаті страхового відшкодування заподіяного смертю потерпілого застосовуються норми спеціального Закону України «Про обов’язкове страхування….», а не загальні норми Цивільного кодексу України.

Висновок, який роз’яснює, як правильно слід рахувати розмір виплати для правонаступників потерпілого. Загальна стаття 1202 ЦК України визначає, що відшкодування відбувається щомісячними платежами. При цьому, положення Закону України «Про обов’язкове страхування…» вказують, що виплата може бути одноразова у розмірі не меншому ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі (п. 27.2.). Суд вказав, що повинні застосовуватися спеціальні норми, а не загальні, а тому виплата може бути одна у вказаному розмірі.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 747/522/19 від 25.11.2020 року; № 326/440/19 від 05.02.2020 року.

 

15.
При проведенні оцінювачем чи експертом огляду пошкодженого транспортного засобу присутність заінтересованих осіб не є обов’язковою.

Сталий висновок, який дуже складний для розуміння винуватців. Дуже часто вони можуть не погоджуватися з розміром збитку порахованого оцінювачем на тій підставі, що не були присутні при складенні акту огляду транспортного засобу. Проте, Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів не вимагає присутності винуватця при огляді, а передбачає лише його бажане повідомлення про час та місце огляду. Якщо ж його не було при проведені огляду, то оцінка не може бути поставлена під сумнів з цих підстав.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 643/10751/16-ц від 23.11.2020 року.

 

16.
На зобов’язання з відшкодування шкоди можуть бути нараховані 3 % річних та інфляційні втрати передбачені статтею 625 ЦК України.

Теж стала позиція, яка виходить з загальних положень про грошові зобов’язання. Велика Палата неодноразово вказувала, що якщо якесь зобов’язання виражається у грошах, то у випадку його прострочення можна нараховувати платежі передбачені статтею 625 ЦК України. Так як зобов’язання з відшкодування шкоди майже завжди виражається у грошах, то і тут можна нараховувати платежі передбачені статтею 625 ЦК України.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 445/370/19 від 28.10.2020 року; № 742/637/19 від 07.10.2020 року; № 213/1371/16-ц від 17.06.2020 року.

 

17.
Відповідальність за шкоду завдану транспортному засобу внаслідок неналежного утримання дороги повинен нести балансоутримувач, який зобов’язаний слідкувати за належним станом дорожнього покриття.

Теж не новий висновок, який був відображений у постановах минулих років. Його суть зводиться до того, що у державі встановлені певні стандарти дорожнього покриття та визначено уповноважених осіб, які повинні слідкувати за дотримання вказаних нормативів. Якщо вони порушені, не відповідають встановленим вимогам і внаслідок чого людина пошкодила свій автомобіль, то можна вимагати відшкодувати шкоду за рахунок балансоутримувача. Головне правильно визначити хто ж управляє тієї частиною ділянки дороги де сталася пригода.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 569/18043/17 від 23.09.2020 року; № 904/5489/18 від 16.04.2020 року; № 607/16993/18 від 08.04.2020 року; № 711/3009/18 від 18.03.2020 року; № 916/2586/18 від 18.02.2020 року.

 

18.
Якщо страхувальник на момент укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності мав діючий поліс обов’язкового страхування з іншою страховою про який не повідомив свого нового страхувальника, то такий страховий договір є нікчемним.

Висновок, який буде цікавий усім водіям, щоб не потрапити у делікатну ситуацію, коли суд скаже, що укладений договір є нікчемним і покладе відповідальність за завдану шкоду на винуватця. Він полягає у тому, що особа повинна повідомити страховика про усі укладені договори страхування, щодо автомобіля. Якщо страховика про це не повідомили, то він може завжди сказати, що страховий договір є нікчемним, щоб не виплатити відшкодування. Тому, якщо страховий договір не закінчився з однією страховою компанією, але людина хоче змінити страховика і укладає з ним договір до моменту закінчення попереднього, то я б ще письмово подавав заяву про те, що є наявний попередній договір, який діє і на момент укладення нового з новим страховиком.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 309/2088/16-Ц від 15.07.2020 року; № 564/2219/16-ц від 19.02.2020 року.

 

19.
Не подання страховику заяви про виплату страхового відшкодування протягом року з моменту настання ДТП є підставою для відмови у здійсненні страхової виплати.

Старий висновок про який завжди пишу і розказую, що потерпілий у страхову компанію подає заяву про виплату страхового відшкодування, а не повідомлення про ДТП, а заяву направляє, коли суд ухвалює рішення про притягнення винуватця до відповідальності. Закон говорить, що якщо не подати заяву про виплату протягом року з моменту ДТП, то страхова може відмовити в задоволенні заяви про виплату, так як вона подана з пропуском встановленого строку. При цьому такий строк поновленню не підлягає і якщо його потерпілий пропускає, то шансів отримати відшкодування майже не має.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 204/446/17 від 02.07.2020 року; № 572/49/17 від 18.05.2020 року; № 556/752/18 від 22.04.2020 року; № 703/2107/18 від 15.04.2020 року.

 

20.
Потерпілий не обов’язково повинен звертатися до страхової компанії з заявою про виплату страхового відшкодування з метою отримання страхового відшкодування. Він може реалізувати своє право і шляхом подачі позову.

Цікавий та сталий висновок, який з’явився відносно нещодавно. Він полягає у тому, що потерпілий не обов’язково повинен подавати у страхову компанію заяву про виплату та чекати 90 днів на врегулювання страхового випадку. Суди кажуть, що потерпілий має право відразу подати позов до страховика та вимагати у нього здійснення страхової виплати. При цьому, відсутність факту подачі заяви на виплату не може бути підставою для відмови в задоволенні позову. Вперше такий висновок був зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі № 465/4287/15.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 5З7/5586/17 від 09.04.2020 року.

 

21.
Не повідомлення страхувальником страховика про настання страхового випадку протягом трьох днів не є підставою для регресного позову, якщо у страховика була можливість встановити усі обставини страхового випадку.

Теж дуже і дуже старий висновок. Його суть зводиться до попередження випадків здійснення необґрунтованих страхових виплат. Якщо страховик не зміг встановити усі обставини страхового випадку, але йому прийшлось здійснити виплату на користь потерпілого, то він отримує право регресу до свого страхувальника, який його не повідомив про ДТП, що завадило страховику встановити усі обставини страхового випадку. Але на практиці, якщо страховик не може щось встановити, то просто дає відмову у виплаті. Тому, висновок, який фактично унеможливлює регресну роботу страховиків цивільно-правової відповідальності по такій популярній підставі, як не повідомлення про ДТП.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 910/7825/19 від 25.02.2020 року; № 463/5839/16-ц від 17.01.2020 року.

Схожі статті
ТОП 10 правових висновків Верховного Суду у спорах по ДТП за 2018 рік
ТОП 10 правових висновків Верховного Суду у спорах по ДТП за 2018 рік

Аналіз актуальних правових висновків в спорах пов’язаних з відшкодуванням шкоди, прийнятих Верховним Судом протягом 2018 року, які будуть актуальними і в наступних роках.

Адвокат по ДТП Київ
24.12.2018 |  1644
Основні висновки Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди (ДТП) за 2019 рік
Основні висновки Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди (ДТП) за 2019 рік

Аналіз основних правових висновків в спорах, пов’язаних зі стягненням збитків та шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, прийнятих Верховним Судом протягом 2019 року

Адвокат по ДТП Київ
15.04.2020 |  29717
Всі статті по цій темі