Статті

Правові висновки Верховного Суду з приводу нарахування та стягнення заборгованості за кредитними договорами за 2020 рік

Правові висновки Верховного Суду з приводу нарахування та стягнення заборгованості за кредитними договорами за 2020 рік

Основні висновки Верховного Суду у питаннях стягнення кредитної заборгованості за 2020 рік щодо розрахунків боргів, нарахування платежів та застосування строків позовної давності.

Одна з частин аналізу судової практики Верховного Суду у банківській сфері за 2020 рік:

Ну і продовження минулорічної статті – ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ У КРЕДИТНИХ ТА ІПОТЕЧНИХ СПОРАХ ЗА 2019 РІК.

 

01.
Після закінчення строку кредитування чи у разі реалізації вимоги про дострокове повернення кредиту кредитор втрачає право на нарахування процентів за кредитним договором

Сталий висновок, який був неодноразово підтриманий Великою Палатою і який хочуть змінити банківські та фінансові установи. Він полягає у тому, що у випадку закінчення терміну дії кредитного договору чи у випадку його дострокового розірвання з ініціативи кредитора, як правило, через неналежне виконання зобов’язань з боку позичальника, то позикодавець не має права нараховувати проценти передбачені кредитним договором у порядку передбаченому статтею 1048 ЦК України, а його права захищаються положеннями статті 625 ЦК України. Іншими словами, процентна ставка змінюється з тієї, яка зазначається у кредитному договорі до 3 % річних (або іншого розміру, який може бути зазначений у договорі).

До такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: № 536/1841/15-ц від 23.06.2020 року; № 912/1120/16 від 04.02.2020 року.

І хочу детальніше написати про постанову № 912/1120/16 від 04.02.2020 року, бо вона хоч і опосередковано, але дає відповідь на те питання з яким у суддів нижчих інстанцій конкретні проблеми. А найсумніше те, що деякі мої клієнти, які не є юристами та практиками самі приходять до правильних висновків і коли вони самі видають тобі ці положення, то стає якось трохи сумно. У даній постанові суд розмежовує питання нарахування процентів на правомірні та неправомірні, відповідно вони врегульовуються статтями 1048 ЦК України та 625 ЦК України. Тобто, поки платиш у межах графіку, то застосовується 1048 ЦК України, виходиш на прострочку – 625 ЦК України. Так от, 3 % річних передбачених 625 статтею можна змінити у договорів. Якщо кредитний договір передбачає, наприклад, підвищену процентну ставку на суму простроченого платежу, то це значить, що проценти можна нараховувати й поза строками кредитування у відповідному розмірі, тобто, якщо позичальник вчасно не погасив кредит, то включається підвищена процентна ставка до моменту погашення простроченого платежу, яка фактично є іншим розміром 3 % річних змінених умовами договору. У цій постанові Велика Палата і присвятила два абзаци цьому питанню, але детально його не досліджувала, через те, що кредитний у цій справі мав положення про нарахування процентів за фактичне користування кредитними коштами, а не на нарахування підвищеної процентної ставки на суму простроченого платежу. Проте, Велика Палата вказала, що не має підстав для відступу від висновку зазначеного у постанові Верховного Суду № 5017/1987/2012 у якій судді прийшли до того, що можна нарахування підвищені проценти на прострочку, адже такі проценти відповідають диспозиції статті 625 ЦК України. Сподіваюсь, що все ж таки хтось відправить подібну справу на Велику Палату і колегія дасть адекватний висновок з цього питання.

До вказаного правового висновку щодо не можливості нарахування процентів прийшов Верховний Суд у постановах: № 753/12335/18 від 23.12.2020 року; № 490/11202/16-ц від 21.12.2020 року; № 214/9217/15-ц від 21.12.2020 року; № 715/1200/17 від 16.12.2020 року; № 179/773/1 від 16.12.2020 року; № 523/10862/16-ц від 16.12.2020 року; № 320/2876/18 від 10.12.2020 року; № 522/19892/15-ц від 10.12.2020 року; № 210/2042/14-ц від 09.12.2020 року; № 176/318/15-ц від 09.12.2020 року; № 361/6751/16 від 09.12.2020 року; № 622/1148/13-ц від 09.12.2020 року; № 569/16767/16-ц від 03.12.2020 року; № 752/15929/14-ц від 02.12.2020 року; № 219/8286/18 від 26.11.2020 року; № 464/3214/16-ц від 18.11.2020 року; № 761/6438/18 від 18.11.2020 року; № 310/7482/17 від 11.11.2020 року; № 177/1402/16-ц від 11.11.2020 року; № 905/2394/18 від 10.11.2020 року; № 921/317/18 від 06.11.2020 року; № 466/7784/13-ц від 05.11.2020 року; № 362/3054/14-ц від 28.10.2020 року; № 686/1025/16-ц від 28.10.2020 року; № 202/3772/19 від 27.10.2020 року; № 520/16945/15-ц від 21.10.2020 року; № 905/3071/17 від 21.10.2020 року; № 182/7206/13-ц від 21.10.2020 року; № 522/6541/18 від 21.10.2020 року; № 299/2124/17 від 21.10.2020 року; № 686/11956/16-ц від 12.10.2020 року; № 341/2339/14 від 12.10.2020 року; № 903/802/18 від 10.11.2020 року; № 712/22134/12-ц від 08.10.2020 року; № 534/2045/15-ц від 07.10.2020 року; № 545/3364/18 від 07.10.2020 року; № 350/574/16-ц від 01.10.2020 року; № 161/9971/15-ц від 30.09.2020 року; № 583/1273/17 від 30.09.2020 року; № 727/966/16-ц від 30.09.2020 року; № 202/23136/13-ц від 28.09.2020 року; № 365/795/15-ц від 23.09.2020 року; № 489/5827/16-ц від 23.09.2020 року; № 368/2191/15-ц від 21.09.2020 року; № 916/4693/15 від 18.09.2020 року; № 384/598/14-ц від 17.09.2020 року; № 554/15735/14-ц від 16.09.2020 року; № 361/10234/14-ц від 16.09.2020 року; № 336/4718/15-ц від 16.09.2020 року; № 520/6610/13-ц від 16.09.2020 року; № 466/9484/16-ц від 16.09.2020 року; № 753/11768/15 від 16.09.2020 року; № 752/21612/14-ц від 16.09.2020 року; № 127/3180/18 від 14.09.2020 року; № 181/971/17 від 09.09.2020 року; № 227/712/16-ц від 09.09.2020 року; № 297/1804/15-ц від 09.09.2020 року; № 911/2115/15 від 09.09.2020 року; № 707/1086/15-ц від 09.09.2020 року; № 428/12326/17 від 09.09.2020 року; № 752/12685/15-ц від 09.09.2020 року; № 607/16515/17 від 04.09.2020 року; № 752/26171/18 від 04.09.2020 року; № 496/1137/16-ц від 02.09.2020 року; № 2-718/12 від 02.09.2020 року; № 597/1221/16-ц від 02.09.2020 року; № 278/1218/15-ц від 02.09.2020 року; № 705/4805/15-ц від 02.09.2020 року; № 326/1630/16 від 02.09.2020 року; № 369/4241/17 від 02.09.2020 року; № 509/3161/15-ц від 02.09.2020 року; № 643/17721/14-ц від 02.09.2020 року; № 686/21563/16-ц від 27.08.2020 року; № 295/11078/14 від 27.08.2020 року; № 362/3053/14-ц від 27.08.2020 року; № 278/2391/17 від 27.08.2020 року; № 609/404/13-ц від 26.08.2020 року; № 759/14089/15-ц від 26.08.2020 року; № 199/5714/17 від 26.08.2020 року; № 490/3819/14-ц від 25.08.2020 року; № 333/3246/14-ц від 19.08.2020 року; № 138/2502/16-ц від 19.08.2020 року; № 755/160/16-ц від 19.08.2020 року; № 301/278/14-ц від 19.08.2020 року; № 520/15772/15-ц від 19.08.2020 року; № 760/4470/17 від 19.08.2020 року; № 194/428/15-ц від 19.08.2020 року; № 668/10547/14-ц від 19.08.2020 року; № 357/3086/16-ц від 19.08.2020 року; № 720/1163/16-ц від 19.08.2020 року; № 404/1879/16-ц від 12.08.2020 року; № 752/26170/18 від 11.08.2020 року; № 331/2755/15-ц від 06.08.2020 року; № 554/6147/16-ц від 05.08.2020 року; № 906/282/16 від 05.08.2020 року; № 159/1667/18 від 05.08.2020 року; № 308/2313/15-ц від 05.08.2020 року; № 159/4207/15-ц від 30.07.2020 року; № 639/1758/15-ц від 29.07.2020 року; № 348/2257/14-ц від 29.07.2020 року; № 759/17987/15-ц від 29.07.2020 року; № 303/4052/18 від 28.07.2020 року; № 235/3777/16-ц від 27.07.2020 року; № 519/875/14-ц від 23.07.2020 року; № 752/5413/17 від 22.07.2020 року; № 210/1504/13-ц від 22.07.2020 року; № 2609/14801/12 від 20.07.2020 року; № 522/10200/14-ц від 15.07.2020 року; № 522/17068/15-ц від 15.07.2020 року; № 176/3645/14-ц від 15.07.2020 року; № 466/543/14-ц від 15.07.2020 року; № 753/6301/18 від 15.07.2020 року; № 175/2673/15-ц від 08.07.2020 року; № 314/5407/16-ц від 08.07.2020 року; № 544/1056/16-ц від 08.07.2020 року; № 522/4392/15-ц від 08.07.2020 року; № 409/429/17 від 08.07.2020 року; № 463/72/15 від 08.07.2020 року; № 645/6185/14-ц від 08.07.2020 року; № 524/3203/16 від 01.07.2020 року; № 336/4411/15-ц від 01.07.2020 року; № 408/1606/17 від 01.07.2020 року; № 759/6484/15-ц від 01.07.2020 року; № 541/1019/16-ц від 01.07.2020 року; № 535/757/17 від 01.07.2020 року; № 496/2783/15-ц від 01.07.2020 року; № 299/1857/17 від 30.06.2020 року; № 717/1223/17-ц від 30.06.2020 року; № 591/2089/18 від 30.06.2020 року; № 520/8374/17 від 25.06.2020 року; № 344/8974/17 від 24.06.2020 року; № 554/7018/16-ц від 24.06.2020 року; № 756/16384/15-ц від 24.06.2020 року; № 381/4598/16-ц від 24.06.2020 року; № 323/3462/18 від 24.06.2020 року; № 759/21239/14-ц від 24.06.2020 року; № 522/19886/15 від 18.06.2020 року; № 910/12136/16 від 17.06.2020 року; № 308/2703/14-ц від 17.06.2020 року; № 522/9631/16-ц від 17.06.2020 року; № 688/1853/17 від 17.06.2020 року; № 335/9659/14 від 17.06.2020 року; № 369/9735/15-ц від 17.06.2020 року; № 466/1669/16-ц від 17.06.2020 року; № 462/6015/15-ц від 17.06.2020 року; № 501/1614/16-ц від 17.06.2020 року; № 757/5839/15-ц від 17.06.2020 року; № 666/5744/15-ц від 17.06.2020 року; № 464/4936/14-ц від 16.06.2020 року; № 214/2213/15-ц від 16.06.2020 року; № 757/17964/14-ц від 16.06.2020 року; № 922/1903/18 від 10.06.2020 року; № 902/1151/15 від 10.06.2020 року; № 369/11692/15-ц від 10.06.2020 року; № 594/553/18 від 10.06.2020 року; № 759/357/17-ц від 10.06.2020 року; № 159/3908/15-ц від 10.06.2020 року; № 133/474/15-ц від 10.06.2020 року; № 417/867/15-ц від 10.06.2020 року; № 214/405/16-ц від 10.06.2020 року; № 909/82/16 від 09.06.2020 року; № 683/1511/17 від 09.06.2020 року; № 640/18354/14-ц від 04.06.2020 року; № 910/23556/17 від 03.06.2020 року; № 202/32393/13-ц від 03.06.2020 року; № 569/13606/17 від 03.06.2020 року; № 727/5508/15-ц від 03.06.2020 року; № 344/16430/15-ц від 03.06.2020 року; № 397/1160/16-ц від 03.06.2020 року; № 202/31534/13-ц від 03.06.2020 року; № 236/918/17 від 03.06.2020 року; № 910/4907/13 від 02.06.2020 року; № 911/1774/15 від 02.06.2020 року; № 464/7973/15-ц від 02.06.2020 року; № 202/26101/13-ц від 27.05.2020 року; № 668/14231/15-ц від 27.05.2020 року; № 219/1725/17 від 27.05.2020 року; № 592/7590/16-ц від 27.05.2020 року; № 243/9120/16-ц від 27.05.2020 року; № 552/7615/14-ц від 27.05.2020 року; № 681/596/16-ц від 27.05.2020 року; № 242/820/16-ц від 27.05.2020 року; № 206/1144/17 від 27.05.2020 року; № 924/1226/18 від 25.05.2020 року; № 161/14094/15-ц від 22.05.2020 року; № 200/15608/15-ц від 20.05.2020 року; № 347/2419/15 від 20.05.2020 року; № 522/18653/16-ц від 20.05.2020 року; № 285/35/16-ц від 20.05.2020 року; № 569/7599/16-ц від 20.05.2020 року; № 682/2038/16-ц від 20.05.2020 року; № 758/583/15-ц від 20.05.2020 року; № 0541/4463/2012 від 20.05.2020 року; № 753/2065/17 від 20.05.2020 року; № 337/1799/16-ц від 14.05.2020 року; № 127/9751/15-ц від 13.05.2020 року; № 607/12628/16-ц від 07.05.2020 року; № 359/5571/16 від 06.05.2020 року; № 148/2068/146-ц від 06.05.2020 року; № 539/3306/17 від 06.05.2020 року; № 607/4222/18 від 05.05.2020 року; № 752/6448/15-ц від 29.04.20201 року; № 2033/7221/12 від 29.04.2020 року; № 431/1494/17 від 28.04.2020 року; № 521/5433/17 від 28.04.2020 року; № 127/31295/18 від 27.04.2020 року; № 280/12/17 від 23.04.2020 року; № 759/91/18 від 22.04.2020 року; № 308/6268/15-ц від 17.04.2020 року; № 511/889/16-ц від 17.04.2020 року; № 199/5683/13-ц від 15.04.2020 року; № 333/3246/15-ц від 15.04.2020 року; № 303/2244/18 від 15.04.2020 року; № 210/1250/14-ц від 15.04.2020 року; № 569/16709/15-ц від 15.04.2020 року; № 569/279/17 від 13.04.2020 року; № 518/36/13-ц від 13.04.2020 року; № 592/11917/14-ц від 10.04.2020 року; № 466/8040/13-ц від 09.04.2020 року; № 442/6675/15-ц від 08.04.2020 року; № 303/4448/15-ц від 06.04.2020 року; № 753/13271/17 від 01.04.2020 року; № 337/2643/17 від 01.04.2020 року; № 758/14981/15-ц від 01.04.2020 року; № 466/9175/16-ц від 01.04.2020 року; № 914/128/18 від 31.07.2020 року; № 756/13549/18 від 30.03.2020 року; № 467/881/15-ц від 25.03.2020 року; № 522/22887/13-ц від 25.03.2020 року; № 638/10868/15-ц від 25.03.2020 року; № 488/1137/15 від 25.03.2020 року; № 311/2475/18 від 25.03.2020 року; № 521/7436/16-ц від 25.03.2020 року; № 740/875/18 від 25.03.2020 року; № 214/2392/16-ц від 25.03.2020 року; № 331/7975/13 від 23.03.2020 року; № 359/4206/16-ц від 19.03.2020 року; № 265/4443/16-ц від 18.03.2020 року; № 565/175/17 від 18.03.2020 року; № 161/15435/14-ц від 16.03.2020 року; № 545/4399/14-ц від 12.03.2020 року; № 204/3486/16-ц від 12.03.2020 року; № 607/12490/16-ц від 11.03.2020 року; № 766/7864/17 від 11.03.2020 року; № 918/319/19 від 05.03.2020 року; № 607/8665/14-ц від 04.03.2020 року; № 607/12491/16-ц від 04.03.2020 року; № 279/3316/14-ц від 03.03.2020 року; № 545/3916/14-ц від 02.03.2020 року; № 757/30515/15-ц від 02.03.2020 року; № 161/14544/17 від 27.02.2020 року; № 361/3230/17 від 27.02.2020 року; № 569/23247/18 від 26.02.2020 року; № 585/214/15-ц від 26.02.2020 року; № 444/1544/14-ц від 26.02.2020 року; 753/18939/16 від 21.02.2020 року; № 1109/4420/12 від 19.02.2020 року; № 490/14627/17-ц від 19.02.2020 року; № 372/2649/16-ц від 19.02.2020 року; № 202/8728/14-ц від 19.02.2020 року; № 205/6431/16 від 12.02.2020 року; № 285/2931/14-ц від 12.02.2020 року; № 524/3156/15-ц від 12.02.2020 року; № 755/6038/16-ц від 12.02.2020 року; № 361/8375/2013-ц від 12.02.2020 року; № 554/1876/17 від 12.02.2020 року; № 194/425/17 від 12.02.2020 року; № 569/123/17 від 12.02.2020 року; № 176/331/15-ц від 12.02.2020 року; № 713/1323/15-ц від 12.02.2020 року; № 569/11956/15-ц від 12.02.2020 року; № 695/3487/15-ц від 12.02.2020 року; № 602/779/16-ц від 12.02.2020 року; № 214/8846/14-ц від 12.02.2020 року; № 591/3714/17 від 07.02.2020 року; № 302/345/16-ц від 05.02.2020 року; № 639/6984/14-ц від 05.02.2020 року; № 352/1978/17 від 05.02.2020 року; № 2-6384/10 від 03.02.2020 року; № 295/4312/16-ц від 29.01.2020 року; № 570/2228/14-ц від 29.01.2020 року; № 760/11516/15-ц від 29.01.2020 року; № 175/70/14-ц від 29.01.2020 року; № 198/217/15-ц від 29.01.2020 року; № 375/512/17 від 29.01.2020 року; № 205/6157/15 від 29.01.2020 року; № 298/131/17 від 29.01.2020 року; № 718/1960/15-ц від 29.01.2020 року; № 489/4914/17 від 29.01.2020 року; № 750/1061/16-ц від 23.01.2020 року; № 682/1218/14-ц від 23.01.2020 року; № 212/2397/14-ц від 23.01.2020 року; № 209/450/17 від 22.01.2020 року; № 643/12711/13-ц від 22.01.2020 року; № 758/3645/15-ц від 22.01.2020 року; № 639/6381/17 від 22.01.2020 року; № 161/9846/16-ц від 22.01.2020 року; № 336/5798/14-ц від 22.01.2020 року; № 352/243/15-ц від 22.01.2020 року; № 372/3319/16-ц від 22.01.2020 року; № 344/4568/14-ц від 22.01.2020 року; № 638/1058/15-ц від 22.01.2020 року; № 755/301/18 від 21.01.2020 року; № 311/3806/14 від 17.01.2020 року; № 363/940/16-ц від 15.01.2020 року; № 463/74/15-ц від 15.01.2020 року; № 713/523/17 від 15.01.2020 року; № 646/10982/16-ц від 15.01.2020 року; № 577/1117/16-ц від 15.01.2020 року; № 607/3363/19 від 13.01.2020 року; № 761/25573/16-ц від 09.01.2020 року.

 

02.
Після закінчення строку кредитування чи у разі реалізації вимоги про дострокове повернення кредиту кредитор втрачає право на нарахування неустойки передбаченої кредитним договором.

Теж один з усталених висновків, який був неодноразово відображений у постановах Великої Палати. Він полягає у тому, що після закінчення терміну дії кредитного договору чи у випадку його дострокового розірвання з ініціативи кредитора, останній втрачає можливість не лише на нарахування процентів передбачених кредитним договором, а й на стягнення неустойки (пені/штрафів). При цьому, положення згідно з якими пеня нараховується до повного повернення кредиту теж не застосовуються судами. Знову ж таки, це випливає з того, що на думку суддів Верховного Суду, закінчення терміну дії кредитного договору чи реалізації вимоги про його дострокове повернення дорівнює його розірванню, а тому, відносини між сторонами переходять з площини договірних у загальні зобов’язальні. Тобто, свої відносини врегульовують вже не положеннями договору, а загальними нормами цивільного законодавства.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 753/12335/18 від 23.12.2020 року; № 523/10862/16-ц від 16.12.2020 року; № 361/6751/16 від 09.12.2020 року; № 569/16767/16-ц від 03.12.2020 року; № 752/15929/14-ц від 02.12.2020 року; № 219/8286/18 від 26.11.2020 року; № 761/6438/18 від 18.11.2020 року; № 202/3772/19 від 27.10.2020 року; № 299/2124/17 від 21.10.2020 року; № 686/11956/16-ц від 12.10.2020 року; № 545/3364/18 від 07.10.2020 року; № 350/574/16-ц від 01.10.2020 року; № 161/9971/15-ц від 30.09.2020 року; № 583/1273/17 від 30.09.2020 року; № 365/795/15-ц від 23.09.2020 року; № 336/4718/15-ц від 16.09.2020 року; № 554/15735/14-ц від 16.09.2020 року; № 752/21612/14-ц від 16.09.2020 року; № 2-718/12 від 02.09.2020 року; № 278/1218/15-ц від 02.09.2020 року; № 705/4805/15-ц від 02.09.2020 року; № 326/1630/16 від 02.09.2020 року; № 686/21563/16-ц від 27.08.2020 року; № 278/2391/17 від 27.08.2020 року; № 333/3246/14-ц від 19.08.2020 року; № 138/2502/16-ц від 19.08.2020 року; № 755/160/16-ц від 19.08.2020 року; № 520/15772/15-ц від 19.08.2020 року; № 760/4470/17 від 19.08.2020 року; № 668/10547/14-ц від 19.08.2020 року; № 404/1879/16-ц від 12.08.2020 року; № 308/2313/15-ц від 05.08.2020 року; № 159/4207/15-ц від 30.07.2020 року; № 303/4052/18 від 28.07.2020 року; № 752/5413/17 від 22.07.2020 року; № 2609/14801/12 від 20.07.2020 року; № 522/10200/14-ц від 15.07.2020 року; № 176/3645/14-ц від 15.07.2020 року; № 544/1056/16-ц від 08.07.2020 року; № 522/4392/15-ц від 08.07.2020 року; № 524/3203/16 від 01.07.2020 року; № 336/4411/15-ц від 01.07.2020 року; № 759/6484/15-ц від 01.07.2020 року; № 541/1019/16-ц від 01.07.2020 року; № 496/2783/15-ц від 01.07.2020 року; № 344/8974/17 від 24.06.2020 року; № 323/3462/18 від 24.06.2020 року; № 759/21239/14-ц від 24.06.2020 року; № 308/2703/14-ц від 17.06.2020 року; № 522/9631/16-ц від 17.06.2020 року; № 688/1853/17 від 17.06.2020 року; № 335/9659/14 від 17.06.2020 року; № 369/9735/15-ц від 17.06.2020 року; № 666/5744/15-ц від 17.06.2020 року; № 464/4936/14-ц від 16.06.2020 року; № 214/2213/15-ц від 16.06.2020 року; № 757/17964/14-ц від 16.06.2020 року; № 214/405/16-ц від 10.06.2020 року; № 727/5508/15-ц від 03.06.2020 року; № 397/1160/16-ц від 03.06.2020 року; № 910/4907/13 від 02.06.2020 року; № 202/26101/13-ц від 27.05.2020 року; № 668/14231/15-ц від 27.05.2020 року; № 681/596/16-ц від 27.05.2020 року; № 924/1226/18 від 25.05.2020 року; № 161/14094/15-ц від 22.05.2020 року; № 522/18653/16-ц від 20.05.2020 року; № 285/35/16-ц від 20.05.2020 року; № 682/2038/16-ц від 20.05.2020 року; № 0541/4463/2012 від 20.05.2020 року; № 716/196/16-ц від 20.05.2020 року; № 758/583/15-ц від 20.05.2020 року; № 753/2065/17 від 20.05.2020 року; № 337/1799/16-ц від 14.05.2020 року; № 539/3306/17 від 06.05.2020 року; № 2033/7221/12 від 29.04.2020 року; № 431/1494/17 від 28.04.2020 року; № 521/5433/17 від 28.04.2020 року; № 280/12/17 від 23.04.2020 року; № 759/91/18 від 22.04.2020 року; № 308/6268/15-ц від 17.04.2020 року; № 511/889/16-ц від 17.04.2020 року; № 199/5683/13-ц від 15.04.2020 року; № 210/1250/14-ц від 15.04.2020 року; № 569/279/17 від 13.04.2020 року; № 592/11917/14-ц від 10.04.2020 року; № 466/8040/13-ц від 09.04.2020 року; № 442/6675/15-ц від 08.04.2020 року; № 758/14981/15-ц від 01.04.2020 року; № 522/22887/13-ц від 25.03.2020 року; № 214/2392/16-ц від 25.03.2020 року; № 359/4206/16-ц від 19.03.2020 року; № 265/4443/16-ц від 18.03.2020 року; № 565/175/17 від 18.03.2020 року; № 161/15435/14-ц від 16.03.2020 року; № 545/4399/14-ц від 12.03.2020 року; № 607/12490/16-ц від 11.03.2020 року; № 607/12491/16-ц від 04.03.2020 року; № 279/3316/14-ц від 03.03.2020 року; № 757/30515/15-ц від 02.03.2020 року; № 545/3916/14-ц від 02.03.2020 року; № 361/3230/17 від 27.02.2020 року; № 585/214/15-ц від 26.02.2020 року; № 444/1544/14-ц від 26.02.2020 року; № 205/6431/16 від 12.02.2020 року; № 285/2931/14-ц від 12.02.2020 року; № 755/6038/16-ц від 12.02.2020 року; № 569/123/17 від 12.02.2020 року; № 176/331/15-ц від 12.02.2020 року; № 695/3487/15-ц від 12.02.2020 року; № 602/779/16-ц від 12.02.2020 року; № 214/8846/14-ц від 12.02.2020 року; № 302/345/16-ц від 05.02.2020 року; № 570/2228/14-ц від 29.01.2020 року; № 175/70/14-ц від 29.01.2020 року; № 375/512/17 від 29.01.2020 року; № 750/1061/16-ц від 23.01.2020 року; № 758/3645/15-ц від 22.01.2020 року; № 639/6381/17 від 22.01.2020 року; № 161/9846/16-ц від 22.01.2020 року; № 372/3319/16-ц від 22.01.2020 року; № 638/1058/15-ц від 22.01.2020 року; № 311/3806/14 від 17.01.2020 року; № 713/523/17 від 15.01.2020 року; № 646/10982/16-ц від 15.01.2020 року.

 

03.
Заява-анкета про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку не свідчить про укладення кредитного договору на умовах визначених банком.

Доволі популярний висновок, який був висвітлений у постанові Великої Палати № 342/180/17 від 03.07.2019 року. Він стосується кредиток, які Приват роздає усім на ліво і направо. Суть висновку полягає у тому, що якщо банк не ознайомив клієнта про конкретні умови обслуговування кредитної карти, то вважається, що клієнт повинен оплачувати отриманий кредит на умовах визначених загальними положеннями Цивільного кодексу. Тобто, якщо мова йде про проценти, то це проценти у розмірі облікової ставки НБУ. А от по відповідальності за неналежне виконання свого зобов’язання з оплати заборгованості за кредиткою банк може нараховувати лише інфляційні втрати та 3 % річних по статті 625 ЦК України. На практиці, якщо банк звертається з позовом про стягнення боргу, то суд стягує лише суми виданого тіла. Тобто, ту суму, яку клієнт зняв з банкомата чи витратив на якісь інші цілі і зайшов по картковому рахунку «в мінус».

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 191/2648/17 від 23.12.2020 року; № 332/3299/13-ц від 16.12.2020 року; № 922/1668/19 від 14.12.2020 року; № 515/8/18 від 14.12.2020 року; № 520/12277/17 від 09.12.2020 року; № 306/178/19 від 09.12.2020 року; № 752/19049/18 від 09.12.2020 року; № 183/992/18 від 02.12.2020 року; № 161/5267/20 від 02.12.2020 року; № 284/157/20 від 02.12.2020 року; № 910/9908/19 від 24.11.2020 року; № 313/346/20 від 18.11.2020 року; № 876/32/20 від 18.11.2020 року; № 205/4176/18 від 11.11.2020 року; № 127/20808/19 від 11.11.2020 року; № 205/7817/19 від 09.11.2020 року; № 369/7143/15-ц від 09.11.2020 року; № 335/14015/18 від 06.11.2020 року; № 209/369/17 від 05.11.2020 року; № 720/1394/19 від 04.11.2020 року; № 876/49/20 від 04.11.2020 року; № 308/3507/17 від 04.11.2020 року; № 534/1072/18 від 04.11.2020 року; № 644/888/18 від 28.10.2020 року; № 205/4177/18 від 21.10.2020 року; № 203/1829/18 від 21.10.2020 року; № 190/1419/19 від 21.10.2020 року; № 331/4560/19 від 21.10.2020 року; № 756/671/19 від 20.10.2020 року; № 464/4214/18 від 15.10.2020 року; № 524/31/19 від 07.10.2020 року; № 348/2304/19 від 07.10.2020 року; № 521/15425/18 від 07.10.2020 року; № 753/9465/18 від 07.10.2020 року; № 415/1349/18 від 01.10.2020 року; № 460/4070/18 від 01.10.2020 року; № 761/2122/19 від 01.10.2020 року; № 173/1384/18 від 30.09.2020 року; № 447/1861/18 від 30.09.2020 року; № 447/1861/18 від 30.09.2020 року; № 189/1816/18 від 30.09.2020 року; № 345/397/19 від 30.09.2020 року; № 306/747/18 від 23.09.2020 року; № 203/3503/17 від 23.09.2020 року; № 201/11402/18 від 23.09.2020 року; № 149/1546/18 від 23.09.2020 року; № 207/2952/17 від 21.09.2020 року; № 200/5647/18 від 16.09.2020 року; № 344/14985/17 від 16.09.2020 року; № 213/1505/18 від 16.09.2020 року; № 638/13529/14-ц від 16.09.2020 року; № 205/4810/19 від 16.09.2020 року; № 176/216/19 від 09.09.2020 року; № 190/207/18 від 09.09.2020 року; № 324/1822/18 від 09.09.2020 року; № 710/344/18 від 02.09.2020 року; № 318/910/17 від 02.09.2020 року; № 554/7486/17 від 02.09.2020 року; № 465/5360/18 від 02.09.2020 року; № 355/1284/18 від 02.09.2020 року; № 645/4384/17 від 02.09.2020 року; № 191/609/18 від 02.09.2020 року; № 293/599/19 від 01.09.2020 року; № 760/15872/19 від 01.09.2020 року; № 283/2865/19 від 27.08.2020 року; № 188/1815/17 від 27.08.2020 року; № 133/330/19 від 27.08.2020 року; № 644/7190/19 від 25.08.2020 року; № 191/3566/17 від 13.08.2020 року; № 333/4669/16-ц 05.08.2020 року; № 365/490/17 від 03.08.2020 року; № 174/395/17 від 29.07.2020 року; № 713/407/17 від 29.07.2020 року; № 378/305/18 від 23.07.2020 року; № 127/23009/16-ц від 22.07.2020 року; № 910/8189/19 від 17.07.2020 року; № 753/23571/16-ц від 15.07.2020 року;  № 753/6301/18 від 15.07.2020 року; № 174/155/19 від 14.07.2020 року; № 760/3264/15-ц від 14.07.2020 року; № 174/108/19 від 14.07.2020 року; № 509/4632/16-ц від 08.07.2020 року; № 709/602/17 від 02.07.2020 року; № 175/1338/18-ц від 24.06.2020 року; № 189/786/18 від 22.06.2020 року; № 173/1867/18 від 22.06.2020 року; № 174/818/18 від 22.06.2020 року; № 381/4110/17 від 17.06.2020 року; № 125/3161/14-ц від 17.06.2020 року; № 755/830/18-ц від 17.06.2020 року; № 658/4229/18 від 10.06.2020 року; № 759/5029/18 від 10.06.2020 року; № 562/602/17 від 10.06.2020 року; № 369/4807/17 від 10.06.2020 року; № 428/3822/17 від 04.06.2020 року; № 295/2384/18 від 03.06.2020 року; № 381/2870/17 від 03.06.2020 року; № 462/5573/16-ц від 03.06.2020 року; № 314/1344/18 від 03.06.2020 року; № 521/506/17 від 03.06.2020 року; № 202/31534/13-ц від 03.06.2020 року; № 382/424/18 від 27.05.2020 року; № 588/453/19 від 27.05.2020 року; № 355/1106/18 від 27.05.2020 року; № 206/1144/17 від 27.05.2020 року; № 199/4115/16-ц від 27.05.2020 року; № 352/2305/15-ц від 20.05.2020 року; № 128/1659/17 від 20.05.2020 року; № 588/62/18 від 20.05.2020 року; № 127/23025/16-ц від 20.05.2020 року; № 314/1253/16 від 20.05.2020 року; № 355/629/17 від 20.05.2020 року; № 754/8077/18 від 14.05.2020 року; № 352/1081/16-ц від 13.05.2020 року; № 127/14769/16-ц від 07.05.2020 року; № 358/384/19 від 06.05.2020 року; № 520/4042/18 від 06.05.2020 року; № 293/1011/17 від 28.04.2020 року; № 619/3113/13-ц від 28.04.2020 року; № 292/340/16-ц від 28.04.2020 року; № 127/6915/19 від 15.04.2020 року; № 760/8251/17-ц від 15.04.2020 року; № 686/18851/18 від 08.04.2020 року; № 223/662/16-ц від 08.04.2020 року; № 749/583/17 від 01.04.2020 року; № 375/847/18 від 01.04.2020 року; № 703/3191/18 від 31.03.2020 року; № 703/3063/18 від 27.03.2020 року; № 727/1829/17 від 18.03.2020 року; № 203/2296/17 від 18.03.2020 року; № 910/9788/19 від 17.03.2020 року; № 916/548/19 від 12.03.2020 року; № 369/2163/18 від 12.03.2020 року; № 204/8447/18 від 11.03.2020 року; № 499/769/18 від 11.03.2020 року; № 761/27083/17 від 11.03.2020 року; № 185/2561/18 від 11.03.2020 року; № 335/2109/18 від 26.02.2020 року; № 311/3945/15-ц від 26.02.2020 року; № 755/557/19 від 26.02.2020 року; № 621/879/17 від 26.02.2020 року; № 629/737/17 від 19.02.2020 року; № 241/1276/17 від 19.02.2020 року; № 524/1283/13-ц від 19.02.2020 року; № 295/8420/17 від 19.02.2020 року; № 127/18120/18 від 19.02.2020 року; № 670/1052/18 від 19.02.2020 року; № 202/8728/14-ц від 19.02.2020 року; № 914/504/18 від 18.02.2020 року; № 382/327/18 від 12.02.2020 року; № 136/840/17 від 12.02.2020 року; № 290/7/19 від 12.02.2020 року; № 336/887/18 від 12.02.2020 року; № 365/159/19 від 12.02.2020 року; № 533/384/18 від 05.02.2020 року; № 355/848/17 від 05.02.2020 року; № 397/1687/18 від 29.01.2020 року; № 200/6139/17 від 29.01.2020 року; № 440/456/16 від 29.01.2020 року; № 368/535/18 від 29.01.2020 року; № 646/11485/16-ц від 23.01.2020 року; № 317/3602/18 від 22.01.2020 року; № 204/3837/16-ц від 22.01.2020 року; № 400/78/15-ц від 21.01.2020 року; № 366/3969/17 від 15.01.2020 року; № 125/1097/18 від 15.01.2020 року; № 643/5521/19 від 09.01.2020 року; № 203/4297/18 від 09.01.2020 року; № 204/6608/18 від 09.01.2020 року; № 563/833/15 від 09.01.2020 року.

 

04.
Банки не мають права стягувати зі свої клієнтів комісію за дії, які банк вчиняє на власну користь.

Стала практика, яку застосовують усі суди останніми роками. Вона полягає у тому, що встановлення у споживчому кредитному договорі положень, які зобов’язують споживача оплачувати банку кошти за дії, які банк вчиняє на свою користь суперечить публічному порядку, а тому, такі положення є нікчемними. Тобто, банки не мають права вимагати такі платежі, а якщо такі були оплачені, то заборгованість за кредитним договором підлягає перерахунку.

Слід зазначити, що вказана практика є актуальною для договорів, які були укладені до 10.06.2017 року, тобто, до моменту набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування», який вніс зміни до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та який фактично припинив чинність Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених постановою правління НБУ 10.05.2007 № 168, які містили відповідні обмеження щодо встановлення відповідних платежів на користь банків.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 686/1696/15-ц від 09.12.2020 року; № 622/1148/13-ц від 09.12.2020 року; № 236/2227/17 від 09.12.2020 року; № 724/1391/16-ц від 25.11.2020 року; № 483/2022/17 від 11.11.2020 року; № 468/1095/15-ц від 28.10.2020 року; № 404/6807/15-ц від 21.10.2020 року; № 344/7809/15-ц від 15.10.2020 року; № 673/69/16-ц від 07.10.2020 року; № 207/3651/15-ц від 23.09.2020 року; № 644/9137/15-ц від 16.09.2020 року; № 214/2793/16-ц від 16.09.2020 року; № 297/1804/15-ц від 09.09.2020 року; № 185/8140/15-ц від 09.09.2020 року; № 703/3379/16-ц від 09.09.2020 року; № 705/2298/15-ц від 09.09.2020 року; № 264/8278/15-ц від 02.09.2020 року; № 357/3086/16-ц від 19.08.2020 року; № 159/6182/14-ц від 05.08.2020 року; № 175/2673/15-ц від 08.07.2020 року; № 727/2865/15 від 01.07.2020 року; № 497/1630/17 від 01.07.2020 року; № 554/7018/16-ц від 24.06.2020 року; № 133/474/15-ц від 10.06.2020 року; № 2-1695/11 від 03.06.2020 року; № 344/13147/16-ц від 03.06.2020 року; № 200/15626/15-ц від 27.05.2020 року; № 636/5177/15-ц від 13.05.2020 року; № 570/5405/16-ц від 15.04.2020 року; № 183/2122/15 від 18.03.2020 року; № 724/305/16-ц від 12.03.2020 року; № 508/1461/14 від 12.03.2020 року; № 752/9965/15-ц від 12.03.2020 року; № 442/4445/15-ц від 26.02.2020 року; № 219/7462/2015-ц від 26.02.2020 року; № 759/11741/15-ц від 19.02.2020 року; № 361/8375/2013-ц від 12.02.2020 року; № 202/213/14-ц від 12.02.2020 року; № 176/331/15-ц від 12.02.2020 року; № 212/2260/16-ц від 12.02.2020 року; № 695/3487/15-ц від 12.02.2020 року; № 711/4420/17 від 06.02.2020 року; № 610/1818/16-ц від 05.02.2020 року; № 302/345/16-ц від 05.02.2020 року; № 754/7185/16-ц від 29.01.2020 року; № 622/1395/13-ц від 29.01.2020 року; № 201/12634/16-ц від 29.01.2020 року; № 375/512/17 від 29.01.2020 року; № 686/9367/16-ц від 29.01.2020 року; № 343/675/14 від 27.01.2020 року; № 484/1647/16-ц від 23.01.2020 року; № 336/5798/14-ц від 22.01.2020 року; № 518/1454/15-ц від 16.01.2020 року; № 363/940/16-ц від 15.01.2020 року.

 

05.
У разі не подання банком доказів видачі кредиту суд повинен відмовити у задоволенні позовних вимог.

Не думав, що у своїй практиці зустріну справи де деякі банківські юристи будуть допускати такі серйозні помилки. Але маємо, що маємо. Вказані рішення актуальні для ПриватБанку, який окрім кредитного договору та розрахунку заборгованості дуже часто більше не подає ніяких документів на підтвердження факту укладення кредитного договору. Як наслідок, можна зустріти рішення судів, де банку було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Це обумовлено тим фактом, що кредитний договір вважається укладеним не з моменту підписання договору, а з моменту отримання коштів. Видача кредиту може бути підтверджена рядом документів і найпростішим з них є виписка по рахунку клієнта. Якщо такого документу не має, то суд не має правових підстав задовольняти позовні вимоги.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 191/3566/17 від 13.08.2020 року; № 372/223/17 від 06.05.2020 року; № 703/3063/18 від 27.03.2020 року; № 205/7263/18 від 20.03.2020 року; № 755/18920/18 від 29.01.2020 року.

 

06.
Якщо у кредитному договорі є положення, які передбачають автоматичне припинення кредитного договору та повернення всієї суми заборгованості після певного періоду прострочення платежів, то після настання відповідних обставин строк кредитування припиняється, банк втрачає можливість нараховувати проценти та пеню і саме з цього моменту починає рахуватися строк позовної давності.

Висновок, який є продовженням попередніх, але його важливо виділити, оскільки деякі банки прописували обов’язок достроково повернути весь кредит протягом певного періоду після прострочення платежів. Тобто, для того щоб повернути борг банк не повинен був направляти ніяких вимог, а повинен був звертатися відразу з позовом. Для деяких фін установ це виявилося критичною помилкою через яку суди відмовляють у задоволенні позовних вимог, якщо позичальник заявляє строки позовної давності. Крім того, цим висновком суттєво можна зменшити заборгованість за кредитним договором. Особливо великої проблемою це було для Укрсоцбанку правонаступником якого є Альфа-Банк. Через те, що подібних положень різних кредитних договорів є доволі багато, то виділив вказаний висновок в окремий пункт.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 753/3403/18 від 09.12.2020 року; № 760/18026/14-ц від 09.12.2020 року; № 644/5227/17 від 19.08.2020 року; № 522/13258/16-ц від 05.08.2020 року; № 128/83/16-ц від 01.07.2020 року; № 757/30494/15-ц  від 24.06.2020 року; № 759/12136/15-ц від 17.06.2020 року; № 501/1443/17 від 11.06.2020 року; № 2-5133/11 від 03.06.2020 року; № 661/1505/19 від 27.05.2020 року; № 757/62596/16-ц від 27.05.2020 року; № 641/9101/15-ц від 18.05.2020 року; № 369/9347/16-ц від 22.04.2020 року; № 274/4716/13-ц від 01.04.2020 року; № 501/1437/16-ц від 01.04.2020 року; № 203/4097/16 від 01.04.2020 року; № 381/1016/16-ц від 05.02.2020 року; № 520/7566/15-ц від 22.01.2020 року; № 372/3319/16-ц від 22.01.2020 року.

 

07.
Змінивши строк кредитування шляхом направлення вимоги про дострокове повернення кредиту банк реалізував своє право на дострокове повернення всієї суми заборгованості, а тому, строк позовної давності на стягнення всього боргу повинен відраховуватися з моменту настання строку повернення всієї суми боргу.

Очевидний висновок, але буде корисний, якщо потрібно підсилити і так законну позицію. Він випливає з того, що строки позовної давності про стягнення заборгованості слід відраховувати з моменту набуття кредитором права захистити свої права в судовому порядку. Так як право подати позов про стягнення всього боргу у кредитора виникає після направлення вимоги про дострокове повернення кредиту та її не виконання позичальником, то строки давності слід відраховувати з моменту, коли боржник не виконав побажання банку викладене у листі-вимозі.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 640/616/14-ц від 12.02.2020 року; № 372/2091/15-ц від 20.01.2020 року.

 

08.
Строки позовної давності за кредитним договором яким передбачено щомісячне повернення заборгованості розраховуються щодо кожного окремого платежу та починають свій відлік з моменту прострочення позичальником чергового платежу.

Сталий висновок, який застосовується усіма судами. Полягаю у тому, що статті 261 ЦК України визначає моментом початку відліку строку позовної давності неналежне виконання стороною свого зобов’язання. З урахування того факту, що позичальник повинен повертати суму щомісячними платежами, то у випадку прострочення зобов’язання кредитор може захистити своє право на повернення коштів у судовому порядку по кожному такому простроченому платежу, а тому, і строки позовної давності повинні розраховуватися на щомісячній основі.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 127/23910/14-ц від 23.12.2020 року; № 210/2042/14-ц від 09.12.2020 року; № 176/318/15-ц від 09.12.2020 року; № 209/3670/15-ц від 25.11.2020 року; № 202/8414/17 від 18.11.2020 року; № 522/9583/16-ц від 29.10.2020 року; № 752/7739/18 від 08.09.2020 року; № 643/17721/14-ц від 02.09.2020 року; № 723/3488/17 від 27.08.2020 року; № 369/6771/15-ц від 05.08.2020 року; № 336/692/17 від 22.07.2020 року; № 171/530/18 від 15.07.2020 року; № 369/11692/15-ц від 10.06.2020 року; № 199/1795/16-ц від 04.06.2020 року; № 720/874/16-ц від 04.06.2020 року; № 734/2915/15-ц від 22.04.2020 року; № 753/9978/15-ц від 18.03.2020 року; № 202/27421/13-ц від 04.03.2020 року; № 753/12045/14-ц від 26.02.2020 року; № 271/6857/13-ц від 06.02.2020 року; № 489/1681/16-ц від 06.02.2020 року; № 534/711/16-ц від 05.02.2020 року; № 348/2233/16-ц від 05.02.2020 року; № 205/6157/15 від 29.01.2020 року; № 643/12711/13-ц від 22.01.2020 року.

 

09.
Вчинення виконавчого напису свідчить про реалізацію кредитором свого права на дострокове повернення кредиту.

Ще один висновок, який відноситься до попереднього. Може бути корисний для позичальників, які зіткнулися з «кривими» написами банків чи фінансових компаній. Він полягає у тому, що якщо банком у нотаріуса було вчинено виконавчий напис, то строк повернення кредиту починає свій відлік з моменту його вчинення. Іншими словами, якщо кредит іпотечний і напис було вчинено на кредитному договорі, то строки давності на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки починаються з моменту його вчинення. І навпаки, якщо напис було вчинено на іпотечному договорі, то строки давності на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості починаються з моменту вчинення напису.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 638/12822/14-ц від 22.04.2020 року; № 564/2708/14-ц від 08.04.2020 року.

 

10.
Якщо відповідач не був належним чином повідомлений про дату судового розгляду в суді першої інстанції, то він має право заявити строки позовної давності в суді апеляційної інстанції.

Висновок, який у 2018 році перевернув судову практику. Він пов'язаний з тим, що про застосування строків позовної давності Відповідач може попросити лише при розгляді справи в суді першої інстанції. Проте, на практиці бувають випадки, коли суди ухвалюють рішення за відсутності відповідача та за відсутності належних доказів його повідомлення про судовий розгляд (заочне рішення). За таких умов, якщо відповідач звертається до суду з заявою про скасування заочного судового рішення, у тому числі, з підстав пропуску строків позовної давності, то у випадку відмови суду у задоволенні такої заяви, то відповідач в праві оскаржити судове рішення в апеляційному порядку, а саму заяву про застосовування строків позовної давності можна подати в суді апеляційної інстанції й суд повинен її розглянути.

Основне рішення де міститься вказаний висновок – постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року № 200/11343/14-ц.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 505/5007/15-ц від 04.11.2020 року; № 285/35/16-ц від 20.05.2020 року; № 214/8846/14-ц від 12.02.2020 року; № 520/6660/16-ц від 11.03.2020 року.

 

11.
Платежі передбачені статтею 625 ЦК України кредитор може нараховувати до моменту повного виконання зобов’язання зі сплати кредиту. Вказані платежі розраховуються на помісячній основі, а тому, строки позовної давності повинні розраховувати щодо кожного платежу окремо. Іншими словами, суди повинні задовольняти позовні вимоги про стягнення платежів у межах трьох останніх років, що передували зверненню кредитора з позовом до суду.

Корисний висновок для кредиторів. Багато позичальників вважають, що після ухвалення судом рішення сума боргу за кредитом фіксується рішенням суду і після його виконання кредитор більше не може заявити ніяких вимог до свого клієнта. Через те, що рішення не виконуються роками, то часто фін установи звертаються до суду з додатковими вимогами про стягнення сум передбачених статтею 625 ЦК України. Звичайно, у таких справах можуть бути питання зі строками позовної давності, оскільки позовні заяви можуть надходити в строки більші ніж три роки з моменту ухвалення першого рішення про стягнення боргу. Адвокати позичальників твердять, що через те, що з моменту ухвалення рішення суду пройшло більш ніж три роки, то строки позовної давності пройшли й кредитор не має права вимагати стягнення таких коштів. Проте, позиція Верховного Суду протилежна і полягає у тому, що 625 ЦК України застосовується до моменту повного виконання взятих на себе зобов’язань і якщо питання стоїть у строках позовної давності, то вони застосовуються поза межами трьох років, які передували зверненню кредитора до суду.

Основне рішення де було вказано даний висновок є постанова Великої Палати Верховного Суду № 127/15672/16-ц від 08.11.2019 року.

До такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду у постанові № 536/1841/15-ц від 23.06.2020 року.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 607/16515/17 від 04.09.2020 року; № 308/14267/14-ц від 29.07.2020 року; № 727/4474/17 від 17.06.2020 року; № 758/7022/15-ц від 22.01.2020 року.

 

12.
У випадку пропуску строку позовної давності щодо стягнення заборгованості за основним зобов’язанням, то кредитор не має права на стягнення 3 % річних та інфляційних втрат в судовому порядку

Дуже цікава концепція, яка на перший погляд суперечить попередньому висновку. Суть її полягає у тому, що у випадку пропуску кредитором строків позовної давності щодо стягнення основної суми боргу (яка фактично не може бути примусово стягнута в судовому порядку), то відповідно в судовому порядку не можна і стягнути платежі передбачені статтею 625 ЦК України. Суд таке зобов’язання називає «натуральним», яке не може бути присуджено судом, але може бути добровільно виконано боржником. При цьому дані положення не суперечать попередньому висновку, який викладений ще у постанові Великої Палати Верховного Суду № 127/15672/16-ц від 08.11.2019 року, так як у тій справі суд вирішував питання про стягнення заборгованості за 3 % річних та інфляційних втрат, які банк заявив за наслідками виконання боржником судового рішення яким було стягнуто заборгованість за кредитним договором. Іншими словами, якщо основна сума боргу була примусово стягнута за рішенням суду, то кредитор в праві заявити платежі по 625 ЦК України до моменту фактичного погашення боргу у межах останніх трьох років, які передують зверненню з позовною заявою до суду, оскільки строки давності по основному боргу не пройшли, як і зазначено у рішенні Великої Палати. Якщо ж сума основного боргу не була стягнута в судовому порядку і по ній пройшли строки позовної давності, то суд не може задовольнити вимогу про стягнення платежів передбачених статтею 625 ЦК України, оскільки таке зобов’язання є «натуральним».

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 727/4474/17 від 21.12.2020 року; № 442/398/15-ц від 18.03.2020 року.

 

13.
При зверненні до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості кредитор не повинен використовувати заходи досудового врегулювання спору та направляти відповідну вимогу позичальнику.

Скажу відразу, що висновок не є актуальним. Він став наслідком постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц у якій колегія суддів вказала, що не є підставою для відмови в задоволенні позову відсутність факту направлення вимоги про повернення заборгованості за кредитним договором у строки встановлені договором та законом. Проте, Велика Палата відступила від вказаного висновку у своїй постанові № 638/13683/15-ц від 26.05.2020 року з тих підстав, що Законом України «Про захист прав споживачів» встановлені імперативні норми щодо досудового врегулювання заборгованості за кредитними договорами. Так як ті норми вже перекочували з вказаного Закону до Закону України «Про споживче кредитування», то цей висновок Великої Палати залишається актуальним і по сьогоднішній день.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 235/8114/15-ц від 09.04.2020 року; № 200/7369/15-ц від 09.01.2020 року.

 

14.
При зверненні до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості кредитор зобов’язаний використовувати заходи досудового врегулювання спору та направляти відповідну вимогу позичальнику.

Висновок протилежний попередньому і який на сьогоднішній день є правильним. Він пов'язаний з тим, що раніше Закон України «Про захист прав споживачів», а сьогодні Закону України «Про споживче кредитування» вимагає від кредитора перед подачею позову про стягнення боргу – направлення своєму клієнту вимогу про усунення порушення умов договору (погашення прострочених платежів по графіку). Таку вимогу позичальник має право виконати протягом 30/60 днів, якщо кредит звичайний/іпотечний і у випадку погашення прострочки клієнт банку знову входить в графік і далі платить кредит на умовах визначених договором. Так от, якщо кредитор не направив таку вимогу або не дочекався звершення вказаного строку, то суд повинен відмовити в задоволенні позовних вимог через те, що подача позову про стягнення боргу була передчасною.

До такого правового висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року № 638/13683/15-ц.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 203/1625/16-ц від 22.12.2020 року; № 643/15512/15-ц від 23.09.2020 року; № 686/1696/15-ц від 09.12.2020 року; № 753/21158/17 від 04.12.2020 року; № 202/21505/13-ц від 15.10.2020 року; № 703/747/12 від 09.09.2020 року; № 607/3439/16-ц від 27.08.2020 року; № 753/3529/16-ц від 19.08.2020 року; № 2-2062/10 від 12.08.2020 року.

 

15.
Дев’яносто денний строк на оскарження рішення третейського суду є преклюзивним (таким, що не підлягає поновленню), а тому подача заяви про скасування рішення третейського суду поза вказаний строком є підставою для її повернення.

Висновок, який буде корисним для учасників банківських відносин, так як у минулих роках банки часто зверталися до третейських судів з позовами до своїх клієнтів про стягнення заборгованості. Він полягає у аналіз судом положень Цивільного процесуального кодексу, який врегульовує питання скасування рішення третейського суду. Стаття 454 ЦПК визначає, що з заявою про скасування рішення третейського суду протягом дев’яноста днів може звернутися сторона третейського розгляду з моменту прийняття рішення третейським судом або особа, яка не брала участь у справі, якщо третейський суд вирішив питання про її права та обов’язки – з моменту коли дізналася або могла дізнатися про вказане рішення. При цьому норми ЦПК не передбачають поновлення строку на подачу заяви про скасування рішення третейського суду, а тому, якщо особа його пропустила, то це є безумовною підставою для повернення відповідної заяви про скасування рішення третейського суду.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 4823/1009/19 від 16.01.2020 року.

 

16.
Третейські суди не мають права слухати справи пов’язані зі споживчими кредитами.

Сталий не новий висновок, який знайшов свій початок ще у кінці 2015 року та набув широкого розповсюдження у 2016 році. Він полягає у тому, що положення Закону України «Про третейській суди» та Закону України «Про захист прав споживачів» виключають можливість вирішувати спори, які випливають з кредитних договорів, які були укладені з фізичними особами. Серйозна проблема для банків та для суддів деяких третейських судів, які втратили можливість заробляти на ухваленні судових рішень про стягнення заборгованості за кредитами. Але практика стала та не міняється.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 522/6052/18 від 15.04.2020 року.

 

17.
Залишення позовної заяви без розгляду не свідчить про переривання строку позовної давності шляхом пред’явлення позову та відкриття провадження по одних і тих же вимогах.

Висновок, який може бути цікавим для позичальників, так як часто зустрічаються випадки залишення позовних заяв банків без розгляду через системну не явку представника в судове засідання. Як наслідок кредитори повторно звертаються з позовними заявами про стягнення боргу і тут можуть виникнути питання, а чи не пройшли строки позовної давності на звернення з позовом до суду. Позиція банкірів, як правило полягає у тому, що з позовною заявою вже зверталися до суду, а тому, строки давності перервалися з моменту відкриття провадження у справі. Проте, Верховний Суд вказує, що якщо першу позовну заяву було залишено без розгляду, то вона не перервала строку позовної давності, а тому, вони повинні розраховуватися з моменту, коли у позивача виникло право на звернення з позовом до суду.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 320/6776/15-ц від 16.01.2020 року.

 

18.
Строки позовної давності перериваються боржником та уповноваженими ним особами, які вчиняють від його імені дії, які свідчать про визнання боржником свого боргу

Корисний висновок для позичальників. Він пов'язаний з тим, що банки відразу не звертаються до суду з позовними заявами про стягнення заборгованості за кредитними договорами, а інколи і взагалі пропускають строки позовної давності. Деякі з кредиторів, щоб приховати цей факт здійснюють «фіктивне» переривання строку позовної давності шляхом внесення певної суми коштів на рахунок позичальника. Звичайно такі кошти вносяться третьою особою, яка не має до боржника взагалі ніякого відношення. От у такому випадку буде корисний цей висновок, який говорить, що строки позовної давності не перериваються, якщо заборгованість погашається особою, яка не мала повноважень оплачувати заборгованість за кредитом і вона не була уповноважена на це з боку позичальника.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 464/7430/16 від 11.06.2020 року; № 442/5498/16-ц від 13.01.2020 року.

 

19.
Вчинення виконавчого напису не переривають строків звернення до суду за захистом порушеного права.

Популярна ситуація, коли кредитор вчинив виконавчий напис на кредитному чи іпотечному договорі. Проте, дуже часто написи скасовуються у судовому порядку і банкірам не залишається нічого іншого, як звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості. Однак, так як розгляд справи про скасування виконавчого напису може тривати доволі довгий період часу, то позичальник може поставити питання про застосування строків позовної давності у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором. У таких випадках суди стають на сторону боржника та вказують, що вчинення виконавчого напису та перебування його на виконанні не переривають строків повної давності і банк повинен був звернутися з позовом про стягнення заборгованості у межах строків позовної давності в незалежності від застосування позасудового способу стягнення заборгованості, як вчинення виконавчого напису на іпотечному договорі.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 194/425/17 від 12.02.2020 року.

 

20.
Строки позовної давності перериваються саме пред’явленням позовної заяви до суду, а не завершенням судового розгляду справи.

Актуальний висновок для боржників. Питання в тому, що судові справи слухаються доволі довго. Можуть виникати ситуації, коли кредитор, наприклад, не подав усіх доказів про видачу кредиту і суд відмовив у задоволенні позову. Банку доводиться подавати новий позов, але справа слухалася в суді чотири роки і стоїть питання строків давності, а саме, чи пройшли вони чи ні? Позиція кредиторів була, що попередня справа слухалася скільки то часу і йому не треба було подавати новий позов і строки треба рахувати з моменту коли рішення суду набрало законної сили. Але судді не погоджуються з таким твердженням та вказують, що строки позовної давності знову почали рахуватися з моменту відкриття провадження у першій справі, а не з моменту коли набрало законної сили фінальне рішення суду по справі.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 333/8104/14-ц від 07.10.2020 року; № 490/14627/17-ц від 19.02.2020 року; № 757/21623/15-ц від 19.02.2020 року.

 

21.
Подача позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором не перериває строків позовної давності про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки.

Не новий висновку, який був зазначений ще у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 523/10225/15-ц, але який так складно приживається у нижчих судових інстанціях, що аж страшно стає. Він полягає у тому, що стаття 264 ЦК України, яка стосується переривання строків позовної давності вказує, що вони перериваються у випадку подачі позовної заяви до боржника чи одного з боржників щодо частини вимоги на яку має право позивач. З огляду на те, що вимога про стягнення боргу та звернення на іпотеку є окремими вимогами, а то і більше, позичальник та іпотекодавець можуть бути різними особами, то подача позову щодо стягнення боргу по кредиту чи звернення на іпотеку не є одними і тими ж вимогами, які призводять до переривання строків позовної давності між собою.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 303/4448/15-ц від 06.04.2020 року.

 

22.
Починаючи з 14.04.2014 року забороняється нараховувати неустойку на зобов’язання щодо повернення кредиту/позики та процентів за ним фізичним та юридичним особам, які зареєстровані на території проведення антитерористичної операції або які з 14.04.2014 року переселилися з вказаної території.

Висновок, який випливає з прямої норми статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Не дуже розумію чому Верховний Суд повинен тлумачити та роз’яснювати прямі норми закону, але маємо, що маємо. Одне лише зауваження, що цей закон не розповсюджує свою дію на приписи статті 625 ЦК України, а тому, у випадку прострочення зобов’язання кредитор може вимагати сплати 3 % річних та інфляційних втрат.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 521/11367/15-ц від 10.03.2020 року; № 220/1998/17 від 19.02.2020 року; № 369/9785/15-ц від 20.01.2020 року.

 

23.
Банки мають право стягувати заборгованість у валюті видачі кредиту – іноземній валюті.

Не новий висновок, який дає банкам можливість фіксувати борги своїх клієнтів без прив’язки до гривневого еквіваленту. Він полягає у тому, що ні законодавством, яке діяло на момент укладення валютних кредитних договорів, ні тим, яке діє на момент розгляду спорів про стягнення заборгованості не передбачено заборони на виконання грошового зобов’язання у іноземній валюті. На момент видачі кредитів банки мали генеральні ліцензії на операції з валютними цінностями, а з 09.02.2019 року на підставі Закону України «Про валюту та валютні операції» право працювати з іноземною валютою банкам надає їх банківська ліцензія. Тому, банки мають право вимагати повернення боргів у валюті видачі кредиту.

Основна постанова де міститься вказаний висновок є постанова Великої Палати від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 755/2353/15-ц від 01.12.2020 року; № 759/9446/15-ц від 23.09.2020 року; № 712/10096/15-ц від 23.09.2020 року; № 916/4693/15 від 18.09.2020 року; № 752/12685/15-ц від 09.09.2020 року; № 703/3379/16-ц від 09.09.2020 року; № 297/1804/15-ц від 09.09.2020 року; № 2-162/11 від 02.09.2020 року; № 424/4703/16-ц від 22.04.2020 року; № 523/13048/15-ц від 09.04.2020 року; № 2-129/2011 від 08.04.2020 року; № 183/2122/15 від 18.03.2020 року; № 639/9387/16-ц від 23.01.2020 року.

 

24.
Банки мають право стягувати пеню у іноземній валюті за валютними кредитами.

Цікавий висновок, який може викликати ряд питань пов’язаних з тим, що була доволі розповсюджена практика стягнення пені саме в еквіваленті в українській гривні. Судді послалися у рішенні на правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, який стосувався можливості використання іноземної валюти на території України та відповідно стягнення боргів у цій же валюті, але він застосовується судами у контексті стягнення тіла та процентів за кредитом, а не щодо стягнення пені. Крім того, про можливість нарахування пені саме в іноземній валюті висловилася Велика Палата Верховного Суду і в постанові від 12.12.2018 року у справі № 757/6367/13-ц.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 2-4679/11 від 21.01.2020 року; № 200/7369/15-ц від 09.01.2020 року.

 

25.
Штраф та пеня є одним видом відповідальності та не можуть разом застосовуватися за одне і те ж саме правопорушення.

Не новий висновок, але доволі корисний. Він полягає у тому, що деякі банки встановлюють подвійну відповідальність за одне і те ж порушення умов договору. Наприклад, якщо позичальник здійснює прострочення чергового платежу, то договір може передбачати оплату штрафу, скажімо у розмірі 1000 грн., та неустойку до моменту його оплату у розмірі облікової ставки НБУ. От в отаких випадках суди говорять, що можна застосувати або пеню, або штраф, але не їх разом.

До такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду у постанові № 536/1841/15-ц від 23.06.2020 року.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 334/1994/15-ц від 23.09.2020 року; № 652/186/15-ц від 15.07.2020 року; № 466/1669/16-ц від 17.06.2020 року; № 359/3256/15-ц від 03.06.2020 року; № 331/7975/13 від 23.03.2020 року; № 765/2104/13-ц від 14.01.2020 року.

 

26.
За кредитним договорами до 09.01.2009 року банки мали право в односторонньому порядку збільшувати процентну ставку на умовах визначених кредитним договором, проте, в разі відсутності факту повідомлення клієнта про зміну ставки нарахування процентів у іншому розмірі є протиправним.

До такого висновку прийшли судді з аналізу положень статті 58 Конституції України, положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», який набрав чинності 09.01.2009 року та статей 5, 627, 629, 653 ЦК України. Судді вказали, що обов’язковою умовою збільшення процентної ставки є не лише факт направлення відповідного повідомлення позичальнику, а й його отримання останнім, що прямо випливає з норм укладеного кредитного договору. Тобто, якщо кредитний договір було укладено до 09.01.2009 року, то банк мам право в односторонньому порядку збільшити процентну ставку, проте, якщо договором було встановлено обов’язок банку повідомити про зміну процентної ставки свого клієнта, то самого лише направлення відповідного повідомлення є недостатньо. Потрібно довести і факт його отримання позичальником.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 750/3879/16-ц від 21.10.2020 року; № 756/3193/15-ц від 01.07.2020 року; № 381/2164/17 від 03.06.2020 року; № 344/14854/15-Ц від 12.02.2020 року; № 666/4130/15-ц від 20.01.2020 року.

 

27.
Якщо умовами кредитного договору передбачено виставлення позичальником заперечень з приводу збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки, то за відсутності таких заперечень та за умови подальшого виконання зобов’язань за кредитним договором зі сторони позичальника, вважається, що він обізнаний з такими змінами та надає на них свою згоду.

Можна сказати, що висновок, який є відмінним від попереднього. Але судді ще й врахували конкретні умови укладеного кредитного договору. У спорі про стягнення заборгованості за кредитним договором позичальник наполягав на тому, що банком було неправомірно збільшено процентну ставку за кредитом і він не був про це обізнаний. Суд прийшов до висновку, що умовами кредитного договору було передбачено можливість позичальнику виставити свої заперечення на дії банку чого ним не було здійснено. Більше того, позичальник і надалі виконував взяті на себе зобов’язання згідно нових умов, які запропонував банк, а тому, був обізнаний про них. Таким чином, банк не порушив прав та законний інтересів свого клієнти.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 594/1033/15-ц від 29.04.2020 року.

 

28.
Стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом реалізації предмету іпотеки не є підставою для припинення кредитного договору, якщо за рахунок предмету іпотеки не було в повному обсязі задоволено вимоги кредитора.

Висновок, який стосується судового звернення стягнення на предмет іпотеки. Полягає у тому, що за наслідками продажу іпотеки на електронних торгах вартість продажу іпотеки може не покрити усі вимоги кредитора з повернення заборгованості за кредитом і як наслідок, банк має право достягнути решту суми в судовому порядку.

Основне рішення де було вказано даний висновок є постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 569/8188/18 від 30.03.2020 року; № 369/4553/17 від 29.01.2020 року.

 

29.
Наявність судового рішення яким іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора звернутися до позичальника з позовом про стягнення заборгованості.

Не новий висновок і до нього було багато проблем у банкірів. Він полягає у тому, що суди та боржники вказували, що банк має право задовольнити свої вимоги або шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, або шляхом стягнення боргу за кредитом. І того, і того просити якби не можна було, бо виникало питання про подвійне стягнення одного і того ж боргу. Проте, ще 04.07.2018 року Велика Палата у постанові № 310/11534/13-ц вказала, що кредитор може звернутися з обома позовами, а після виконання одного з рішень виконавчий лист по не виконаному рішенню можна визнати таким, що не підлягає виконанню з підстав припинення основного зобов’язання. Тому, кредитор може звернутися і з одним позовом, і з іншим та суд повинен задовольнити обидві вимоги.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 333/1576/15-ц від 09.09.2020 року; № 555/2550/17 від 29.04.2020 року.

 

30.
Факт не підписання кредитного договору позичальником не є підставою у відмові задовольнити позов про стягнення заборгованості за відсутності визнання недійсним кредитного договору.

Висновок, який корисний для кредитора, та катастрофічний для позичальника, особливо, якщо ти дійсно не брав кошти. Суд його аргументує тим, що окрім проведення почеркознавчої експертизи та встановлення факту не підписання клієнтом кредитного договору треба ще отримати рішення про визнання договору недійсним. Це обумовлено статтею 204 ЦК України, яка говорить, що правочин є правомірним до того моменту поки інше не встановлено відповідним судовим рішенням. Але з іншого боку закон встановлює обов’язкову письмову форму кредитного договору, який укладається шляхом підписання відповідного примірнику та отримання відповідних коштів. Іншими словами, якщо ти договір не підписав, то він є нікчемним і навіть, якщо кошти взяв, то банк лише може вимагати їх повернення, як безпідставно набуте майно, але суд вирішив інакше.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 667/3028/15-ц від 29.01.2020 року.

 

31.
Припинення зобов’язання шляхом поєднання боржника та кредитора не належить до договірних та не залежить від волі сторін. У такому випадку зобов’язання може припинитеся виключно з підстав передбачених законом.

Не новий висновок, який знайшов своє відображення на початку «банкопаду». Він з’явився через те, що власники депозитів, які мали на рахунку більш ніж 200 000 гривень хотіли повернути хоча б частину цих коштів. У свою чергу позичальника банків не сильно хотіли платити кредити, особливо, коли у них у тих же банках були кошти депозитах, які фактично «згоріли». Як наслідок, депозитчики почали відступати права вимоги позичальникам за депозитними договорами, щоб ті могли припинити свої зобов’язання шляхом поєднання боржника та кредитора банку у одній особі. Але Верховний Суд тоді не погодився з цією позицією та вказав, що не можна з цих підстав припинити зобов’язання, так як стаття 606 ЦК України, яка це передбачає не відноситься до договірних, а тому, не зумовлює припинення зобов’язання у випадку укладення правочинів спрямованих на поєднання боржника та кредитора. Застосування цієї статті можливе лише у випадках передбачених законом, наприклад: у випадку об’єднання двох юридичних осіб, які мали зустрічні вимоги одна до одної; у випадку фізичних осіб – спадкування.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 461/13458/14-ц від 01.10.2020 року; № 235/6617/14-ц від 09.09.2020 року; № 910/16065/18 від 30.01.2020 року.

 

32.
Індексації підлягає лише українська валюта – гривня.

Висновок, який є актуальний для усіх валютних позичальників. Він полягає в тому, що якщо валюта кредиту визначена у іноземній валюті чи з прив’язкою до іноземної валюти, то на таке зобов’язання не можна нараховувати інфляційні втрати через те, що індексації підлягає лише українська валюта – гривня.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 369/5393/15 від 04.06.2020 року; № 205/6431/16 від 12.02.2020 року.

 

33.
Введення тимчасової адміністрації у банк не припиняє дії кредитних договорів, а тому, позичальники зобов’язані і надалі виконувати взяті на себе зобов’язання з погашення заборгованості за кредитними договорами.

Доволі очевидний висновок, але з його розумінням були великі проблеми. Особливо з урахуванням того, що коли в банк вводиться тимчасова адміністрація, то банк перестає нараховувати проценти за депозитами. Часто, судді на цій підставі вважали, що і проценти за кредитом не можна нараховувати. Проте, не має такого положення, яке б зупиняло нарахування процентів за кредитними договорами укладеними з неплатоспроможними банками.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 404/5798/15-ц від 19.02.2020 року.

 

34.
Не отримання боржником повідомлення про заміну кредитора у зобов’язанні не припиняє його, а вказує на те, що боржник має право погасити борг попередньому кредитору і таке виконання вважатиметься належним.

Дуже старий висновок, але з ним були великі проблеми. Були часи, коли за відсутності факту отримання повідомлення про заміну кредитора боржники могли визнати договори відступлення прав вимоги недійсними. Проте, у подальшому суди розібралися, що відсутність повідомлення боржника про повідомлення не має наслідком визнання недійсними договорів спрямованих на перехід прав вимоги, а даний факт впливає лише на питання кому ж гасити борг. Якщо повідомлення не було отримано, то боржник може оплатити заборгованість старому кредитору. Якщо було отримано, то новому. В обох випадках виконання буде вважатися належним. Теж саме стосується і претензійно-позовної роботи. Якщо боржник не знав про нового кредитора, а виконував зобов’язання старому, то новий не має права вимагати в судовому порядку повернення сплачених старому кредитору сум від боржника та на нарахування йому штрафних санкцій за прострочення оплат по договору.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 522/21219/14-ц від 26.03.2020 року; № 274/738/14-ц від 04.03.2020 року; № 621/2736/13-ц від 27.02.2020 року.

 

35.
Якщо фізична особа-підприємець отримала кредит і потім припинилася у зв’язку з ліквідацією, то кредитний договір не припиняється така особа продовжує відповідати за взятими зобов’язаннями, як звичайна фізична особа, яка не має статусу підприємця.

Не новий висновок на користь банківських установ. Деякі ФОПи, розуміючи, що не можуть виконати взяті на себе зобов’язання, з метою ухилення від боргів ліквідуються, як суб’єкти господарювання. У даному випадку суду стоять на позиції, що припинення ФОПа не дорівнює припиненню особи, як людини (смерті), яка і далі може виконувати взяті на себе зобов’язання, у тому числі і за кредитним договором. Тому, банк має право пред’явити позовну заяву до суду про стягнення заборгованості і суд не має права відмовити в задоволенні позовних вимог у зв’язку з ліквідацією ФОПа.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 909/454/19 від 27.01.2020 року.

 

36.
Якщо фізична особа-підприємець ліквідована, але у третьої особи залишилися претензії з приводу здійснення такою особою підприємницької діяльності, то така справа повинна слухатися господарським, а не цивільним судом.

Корисний висновок, щоб не загубитися у юрисдикції. Він є не новим та був зазначений ще у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18; від 09.10.2019 у справі 127/23144/18. Він полягає у тому, що суди повинні дивитися не на суб’єктний склад учасників справи, а на суть відносин, які склалися між сторонами. Якщо спір стосується здійснення припиненим ФОПом підприємницької діяльності, то такий спір повинен слухатися у порядку господарського, а не цивільного судочинства.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 909/454/19 від 27.01.2020 року.

 

37.
Підвищенні проценти за несвоєчасне повернення кредиту не можуть бути зменшені судом за аналогією з неустойкою, адже вони є відмінними від неї.

Доволі спірний висновок, який суперечить одній постанові Великої Палати. Суди вказують, що сторони окрім неустойки можуть передбачити і інші види забезпечення виконання взятих на себе зобов’язань, якими можуть бути і підвищені проценти на прострочку. З огляду на те, що такі проценти не підпадають під визначення неустойки, то до них не можуть бути застосовані положення цивільного кодексу, які за певних обставин дають можливість суду зменшити розмір штрафу чи пені.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 179/533/15-ц від 29.01.2020 року.

 

38.
Преюдиційними фактами у судовому рішенні є встановлені іншим судом факти, а не правова оцінка обставин, яка була дана іншим судом.

Часто з такими питаннями виникають проблеми у правників. Актуальний висновок для ситуації, коли банк подав позов про стягнення боргу, а суд відмовив у його задоволенні через недоведеність факту видачі коштів. Проблема може виникнути у тому питанні, що кредитор може звернутися з новим позовом про стягнення боргу і надати ті докази, яких не було достатньо суду при першому розгляді справи, але новий суд може відмовити у задоволенні позову з посиланням на попереднє судове рішення, яким якби було встановлено, що банк кошти не видавав. Проте, у такому випадку суд повинен встановлювати конкретні факти укладення кредитного договору (видачі коштів), а не посилатися на правову оцінку попереднього суду щодо не доведеності факту отримання грошей. Це обумовлено тим, що правова оцінка попереднього суду не є встановленим фактом, та не має обов’язкової сили для іншого суду. Зі своєї практики скажу, що це одна з найскладніших категорій, яку спрощують, що адвокати, що судді, щоб сильно не заморочуватися зі своїми позовними заявами та судовими рішеннями.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 686/15301/15-ц від 05.02.2020 року.

 

39.
Прощення банком заборгованості за кредитом не припиняє правовідносин між банком як кредитором та боржником як позичальником за кредитним договором, оскільки в такому випадку банк залишає за собою право вжити повний комплекс заходів щодо стягнення в подальшому кредитної заборгованості відповідно до вимог чинного законодавства України.

Не знаю кому від цього висновку краще стане, але те він дуже дивний, то сумнівів ніяких не має. Питання стосувалося «мертвого» банку, який до моменту введення тимчасової адміністрації домовився зі своїм клієнтом, що у випадку погашення частини заборгованості інша частина буде прощена і банк вже нічого не буде вимагати. Боржниця виконала умову банку та отримала від нього листа, що все ОК, кредит закрито. Пішла в податкову, подала декларацію, заплатила податки з прощеної суми. А тут приходить ФГВ і я так зрозумів, що заявляє вимогу до позичальниці про погашення заборгованості. Вона приходить в банк і просить дати довідку, що боргу не має. Банк говорить, що ні, борг є і треба його погасити. Клієнтка звертається до суду з позовом про визнання договору припиненим, але суди відмовляють в задоволенні позову. При ухваленні рішення суд керувався правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі № 825/4309/13-а (адміністративне провадження № К/9901/4256/18), від 24 січня 2019 року у справі № 808/890/16 (адміністративне провадження № К/9901/26879/18). Проте, дані висновки стосувалися не прощення заборгованості у розумінні норм Цивільного кодексу, а списання безнадійної заборгованості за рахунок резерву. Не буду пояснювати, що це і з чим його їдять, але це виключно внутрішньо банківська кухня, яка врегульована нормативно-правовими актами НБУ. Іншими словами, у тих рішеннях судів адміністративної юрисдикції не відбулося ніякого прощення у розумінні статті 605 ЦК, що було у цій справі, але тепер через це судове рішення можна взагалі положити хрест на усіх добровільних врегулюваннях боргів усіх банків, оскільки і так позичальникам складно пояснити, що тебе банк не кине. А тут якби кинив… І вроді правомірно…. Суд же став на сторону банку….

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 617/1022/17 від 15.04.2020 року.

 

40.
Якщо кредит брався в інтересах сім’ї, то кредитор має право заявити вимогу про стягнення заборгованості за кредитним договором в солідарному порядку з обох членів сім’ї, в не залежності від того хто підписував кредитний договір.

Новий висновок для банкірів, який думаю, що перекочував з висновків по позиках між фізичними особами. Він полягає у тому, що якщо кредит брався в інтересах сім’ї, то кошти автоматично належать обом членам подружжя, а тому, вони повинні за такими зобов’язаннями відповідати солідарно і кредитор може подавати позов до обох членів подружжя, і суд повинен стягувати борги, як з чоловіка, так і з дружини.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 205/5882/18 від 07.10.2020 року.

Схожі статті
ТОП-12 правових висновків ВС у кредитних та іпотечних спорах за 2018 рік
ТОП-12 правових висновків ВС у кредитних та іпотечних спорах за 2018 рік

Аналіз актуальних правових висновків в спорах, пов’язаних зі стягненням заборгованості за кредитними договорами та звернення стягнення на іпотеку, прийнятих Верховним Судом протягом 2018 року.

Банківське та фінансове право
21.01.2019 |  1252
Велика Палата визначила порядок нарахування процентів та пені за депозитом
Велика Палата визначила порядок нарахування процентів та пені за депозитом

Велика Палата врегулювала розбіжності судової практики Верховного Суду України щодо нарахування процентів та неустойки за договором банківського вкладу.

Банківське та фінансове право
26.05.2019 |  387
Велика Палата заборонила звертати стягнення на мораторійну іпотеку
Велика Палата заборонила звертати стягнення на мораторійну іпотеку

Ще один правовий висновок Верховного Суду, який вказує на неможливість звернення стягнення на іпотеку, яка підпадає під мораторій.

Банківське та фінансове право
04.05.2019 |  371
Велика Палата заборонила перереєстровувати іпотеку з арештами
Велика Палата заборонила перереєстровувати іпотеку з арештами

Доволі очевидний висновок про неможливість перереєстрації права власності, але у деяких суддів були складнощі з його застосуванням.

Банківське та фінансове право
24.05.2019 |  410
Велика Палата заборонила ПриватБанку стягувати проценти та штрафи за кредитками
Велика Палата заборонила ПриватБанку стягувати проценти та штрафи за кредитками

Ще одне дуже цікаве та правильне судове рішення. Велика Палата «поламала» усталену судову практику по стягненню заборгованості ПриватБанком за кредитними картками.

Банківське та фінансове право
15.07.2019 |  515
Верховний суд вказав, коли не можна виселяти з іпотеки
Верховний суд вказав, коли не можна виселяти з іпотеки

Верховний суд відмовився відступити від попередніх правових позицій у питаннях виселення колишнього власника майна з житлового приміщення, яке було реалізовано у зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором.

Банківське та фінансове право
30.11.2018 |  343
Верховний суд дозволив одночасно стягувати борг та реалізувати іпотеку
Верховний суд дозволив одночасно стягувати борг та реалізувати іпотеку

18.09.2018 року Верховний Суд у складі Великої Палати розглянув справу № 921/107/15-г/16, яка стосувалася звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Банківське та фінансове право
26.11.2018 |  1211
Верховний Суд вказав, коли банки можуть нараховувати проценти по закінченню строку кредиту
Верховний Суд вказав, коли банки можуть нараховувати проценти по закінченню строку кредиту

Верховний Суд уточнив свої правові висновки, зазначені у постановах від 28.03.2018 року, 04.07.2018 року та 31.10.2018 року у контексті нарахування процентів після закінчення строку кредитування.

Банківське та фінансове право
02.04.2019 |  998
Які зміни принесе Закон України «Щодо відновлення кредитування» у відносини між банками та боржниками?
Які зміни принесе Закон України «Щодо відновлення кредитування» у відносини між банками та боржниками?

Нещодавно Верховна Рада прийняла, а президент підписав, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування».

Банківське та фінансове право
30.12.2018 |  482
Основні висновки Великої Палати у кредитних та іпотечних спорах за 2019 рік
Основні висновки Великої Палати у кредитних та іпотечних спорах за 2019 рік

Аналіз основних правових висновків в спорах, пов’язаних зі стягненням заборгованості за кредитними договорами та зверненням стягнення на іпотеку, прийнятих Великою Палатою ВС протягом 2019 року

Банківське та фінансове право
10.01.2020 |  10337
Чи можна продати іпотеку з зареєстрованими дітьми?
Чи можна продати іпотеку з зареєстрованими дітьми?

Аналіз актуальної судової практики щодо реалізації іпотеки на електронних торгах з зареєстрованими дітьми у житлі

Банківське та фінансове право
08.02.2020 |  4458
Основні правові висновки щодо стягнення заборгованості за договорами позики (розписками) за 2019 рік
Основні правові висновки щодо стягнення заборгованості за договорами позики (розписками) за 2019 рік

Аналіз основних правових висновків в спорах, пов’язаних зі стягненням заборгованості за договорами позики прийнятих судами касаційної інстанції за 2019 рік

Банківське та фінансове право
27.03.2020 |  5914
Чи можна визнати недійсним договір іпотеки майнових прав укладений до 2009 року?
Чи можна визнати недійсним договір іпотеки майнових прав укладений до 2009 року?

Про те, як суди дивляться на позовні заяви про визнання недійсними договорів іпотеки майнових прав укладених до 2009 року, коли ЗУ «Про іпотеку» не передбачав іпотеки таких майнових прав

Банківське та фінансове право
20.06.2020 |  1914
Велика Палата змінила підхід у питанні досудового врегулювання кредитної заборгованості
Велика Палата змінила підхід у питанні досудового врегулювання кредитної заборгованості

Велика Палата Верховного Суду вчергове вирішувала питання чи слід банкам дотримуватися досудового врегулювання заборгованості з позичальниками та наслідки пред’явлення позову за відсутності переговорів

Банківське та фінансове право
03.08.2020 |  2495
Велика Палата підтримала свій висновок, щодо неможливості відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи
Велика Палата підтримала свій висновок, щодо неможливості відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи

Велика Палата вказала на неможливість відступлення права вимоги за кредитним договором на користь не фінансової установи.

Банківське та фінансове право
04.12.2020 |  10090
Велика Палата дозволила Фонду гарантування продавати кредити не фінансовим установам
Велика Палата дозволила Фонду гарантування продавати кредити не фінансовим установам

Велика Палата вказала, коли право вимоги за кредитним договором може бути відступлено на користь не фінансової установи

Банківське та фінансове право
21.04.2021 |  3372
Правові висновки з приводу звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку за 2020 рік
Правові висновки з приводу звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку за 2020 рік

Основні висновки у питаннях звернення стягнення на предмет іпотеки через суд за 2020 рік. Розглянуті питання можливості застосування різних способі передбачених Законом України «Про іпотеку» та вказані особливості, які слід враховувати в судовому процесі

Банківське та фінансове право
21.05.2021 |  2429
ПРАВОВІ ВИСНОВКИ З ПРИВОДУ ОСКАРЖЕННЯ ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ ТА ПРАВОВИХ НАСЛІДКІВ РЕАЛІЗАЦІЇ ІПОТЕКИ У РАХУНОК ПОГАШЕННЯ БОРГУ ЗА 2020 РІК
ПРАВОВІ ВИСНОВКИ З ПРИВОДУ ОСКАРЖЕННЯ ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ ТА ПРАВОВИХ НАСЛІДКІВ РЕАЛІЗАЦІЇ ІПОТЕКИ У РАХУНОК ПОГАШЕННЯ БОРГУ ЗА 2020 РІК

Основні висновки Верховного Суду у питаннях пов’язаних з оскарженням звернення стягнення на предмет іпотеки. Такі як: правильні способи захисту, типові порушення, наслідки завершення позасудового способу звернення стягнення

Банківське та фінансове право
23.05.2021 |  1908
ПРАВОВІ ВИСНОВКИ З ПРИВОДУ ЗАПИСІВ ПРО ІПОТЕКУ У РЕЄСТРІ, ДІЙСНОСТІ ТА ПРИПИНЕННЯ ІПОТЕКИ ЗА 2020 РІК
ПРАВОВІ ВИСНОВКИ З ПРИВОДУ ЗАПИСІВ ПРО ІПОТЕКУ У РЕЄСТРІ, ДІЙСНОСТІ ТА ПРИПИНЕННЯ ІПОТЕКИ ЗА 2020 РІК

Основні висновки з приводу дійсності іпотеки та її припинення. Досліджено основні підстави припинення іпотеки та її дійсності за відсутності записів про іпотеку чи за відсутності факту виконання вимог статті 17 Закону України «Про іпотеку», яка визначає випадки, коли іпотека припиняє свою дію

Банківське та фінансове право
24.05.2021 |  1755
ПРАВОВІ ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ З ПРИВОДУ ПОРУКИ ЗА 2020 РІК
ПРАВОВІ ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ З ПРИВОДУ ПОРУКИ ЗА 2020 РІК

Основні висновки Верховного Суду за 2020 рік, які стосуються питання стягнення заборгованості з поручителя та дії поруки: у часі, у випадку припинення основного боржника, у випадку пропуску строку на пред’явлення вимоги до поручителя чи збільшення міри його відповідальності

Банківське та фінансове право
18.06.2021 |  1576
ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ В ІПОТЕЧНИХ СПОРАХ З СПАДКОЄМЦЯМИ ЗА 2020 РІК
ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ В ІПОТЕЧНИХ СПОРАХ З СПАДКОЄМЦЯМИ ЗА 2020 РІК

Основні висновки з приводу іпотеки, яка переходить іншій особі внаслідок спадкування. Досліджено питання звернення стягнення на предмет іпотеки з спадкоємцями, пред’явлення вимог до спадкоємців та припинення іпотеки внаслідок пропуску строку на пред’явлення вимоги

Банківське та фінансове право
23.06.2021 |  1842
Як повернути депозит в банку? Основні висновки Верховного Суду за 2020 рік
Як повернути депозит в банку? Основні висновки Верховного Суду за 2020 рік

Основні висновки з приводу депозитів за 2020 рік. Досліджено питання доведення факту укладення договору та нарахування платежів на прострочену суму вкладу: проценти, 3 % річних, неустойка

Банківське та фінансове право
28.06.2021 |  1344
Велика Палата визначила хто повинен відповідати за «вкрадений» депозит та наслідки посилання у позові на не правильні норми права
Велика Палата визначила хто повинен відповідати за «вкрадений» депозит та наслідки посилання у позові на не правильні норми права

Велика Палата Верховного Суду вчергове досліджувала питання повернення депозиту на користь особи, яка передала кошти в касу, але касир не вніс їх на рахунок, а привласнив собі

Банківське та фінансове право
02.07.2021 |  1439
Як оскаржити виконавчий напис? Судова практика Верховного Суду за 2020 рік.
Як оскаржити виконавчий напис? Судова практика Верховного Суду за 2020 рік.

Основні висновки Верховного Суду у питаннях оскарження виконавчих написів прийнятих за 2020 рік. Розглянуто питання: суб’єктного складу сторін; які документи повинен перевірити нотаріус; коли заборгованість являється безспірною; на що посилатися, щоб отримати зупинення вчинення нотаріальних дій до моменту оскарження напису

Банківське та фінансове право
03.07.2021 |  2531
Велика Палата змінила підхід у питаннях дійсності іпотеки за відсутності відповідного запису у реєстрі речових прав
Велика Палата змінила підхід у питаннях дійсності іпотеки за відсутності відповідного запису у реєстрі речових прав

Велика Палата вказала, що у випадку відсутності запису про іпотеку, навіть якщо не було підстав для її припинення, то у випадку переходу права власності до третьої особи, то відновити іпотеку не можна, як і звернути на неї стягнення, якщо новий власник є добросовісним

Банківське та фінансове право
10.07.2021 |  2761
Велика Палата вказала, коли настає відповідальність керівництва банку-банкрута за завдані збитки через доведення банку до неплатоспроможності
Велика Палата вказала, коли настає відповідальність керівництва банку-банкрута за завдані збитки через доведення банку до неплатоспроможності

Велика Палата визначила конкретний склад цивільного правопорушення у діях керівництва банку-банкрута та коли такі особи можуть ухилитися від відповідальності за завдані своїми діями збитки Фонду гарантування вкладів чи банку-банкруту

Банківське та фінансове право
15.07.2021 |  755
Велика Палата вказала коли арешти не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку
Велика Палата вказала коли арешти не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку

Велика Палата вказала на можливість не фінансовій установі звернути стягнення на предмет іпотеки з арештами, якщо право вимоги така особа придбала у банківської чи фінансової установи

Банківське та фінансове право
04.08.2021 |  1778
Всі статті по цій темі