ПРАВОВІ ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ З ПРИВОДУ ПОРУКИ ЗА 2020 РІК

Основні висновки Верховного Суду за 2020 рік, які стосуються питання стягнення заборгованості з поручителя та дії поруки: у часі, у випадку припинення основного боржника, у випадку пропуску строку на пред’явлення вимоги до поручителя чи збільшення міри його відповідальності.
Одна з частин аналізу судової практики Верховного Суду у банківській сфері за 2020 рік:
- ЯК ПОВЕРНУТИ ДЕПОЗИТ В БАНКУ? ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ЗА 2020 РІК;
- ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ В ІПОТЕЧНИХ СПОРАХ З СПАДКОЄМЦЯМИ ЗА 2020 РІК;
- ПРАВОВІ ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ З ПРИВОДУ ПОРУКИ ЗА 2020 РІК;
- ПРАВОВІ ВИСНОВКИ З ПРИВОДУ ЗАПИСІВ ПРО ІПОТЕКУ У РЕЄСТРІ, ДІЙСНОСТІ ТА ПРИПИНЕННЯ ІПОТЕКИ ЗА 2020 РІК;
- ПРАВОВІ ВИСНОВКИ З ПРИВОДУ ОСКАРЖЕННЯ ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ ТА ПРАВОВИХ НАСЛІДКІВ РЕАЛІЗАЦІЇ ІПОТЕКИ У РАХУНОК ПОГАШЕННЯ БОРГУ ЗА 2020 РІК;
- ПРАВОВІ ВИСНОВКИ З ПРИВОДУ ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ У СУДОВОМУ ПОРЯДКУ ЗА 2020 РІК;
- ПРАВОВІ ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ З ПРИВОДУ НАРАХУВАННЯ ТА СТЯГНЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА КРЕДИТНИМИ ДОГОВОРАМИ ЗА 2020 РІК.
Ну і продовження минулорічної статті – ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ У КРЕДИТНИХ ТА ІПОТЕЧНИХ СПОРАХ ЗА 2019 РІК.
Основні висновки, які стосуються поруки, які були закріплені у багатьох постановах ще попередніх років. Єдине зауваження стосується саме строку. До моменту введення в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» (до 04.02.2019 року) строк на пред’явлення вимоги становив шість місяців, а після – три роки. Крім того, направлення самої письмової вимоги не перериває вказаного строку на подачу саме позовної заяви до суду.
До таких правових висновків прийшла Велика Палата Верховного Суду у постанові № 638/13683/15-ц від 26.05.2020 року.
До таких правових висновків прийшов Верховний Суд у постановах: № 208/5133/16-ц від 21.12.2020 року; № 640/4666/18 від 16.12.2020 року; № 334/3808/15-ц від 16.12.2020 року; № 466/5367/14-ц від 09.12.2020 року; № 750/9033/15-ц від 09.12.2020 року; № 599/916/17 від 09.12.2020 року; № 207/3211/15-ц від 07.12.2020 року; № 752/11478/18 від 02.12.2020 року; № 2-685/10 від 02.12.2020 року; № 0911/3582/2012 від 02.12.2020 року; № 757/16856/18-ц від 01.12.2020 року; № 759/2294/16 від 25.11.2020 року; № 756/12590/18 від 21.10.2020 року; № 431/3873/15-ц від 18.11.2020 року; № 905/86/15 від 12.11.2020 року; № 2-431/11 від 04.11.2020 року; № 2011/20950/2012 від 04.11.2020 року; № 638/11952/14 від 28.10.2020 року; № 344/7512/15-ц від 21.10.2020 року; № 199/6072/14 від 19.10.2020 року; № 210/6117/13-ц від 15.10.2020 року; № 904/7234/15 від 07.10.2020 року; № 2-2170/12 від 07.10.2020 року; № 757/7585/18-ц від 30.09.2020 року; № 190/1678/15-ц від 16.09.2020 року; № 2-5541/12 від 09.09.2020 року; № 753/21388/15 від 09.09.2020 року; № 316/718/14-ц від 02.09.2020 року; № 683/1871/15-ц від 02.09.2020 року; № 330/2047/15-ц від 27.08.2020 року; № 635/6749/16-ц від 26.08.2020 року; № 413/4037/12 від 19.08.2020 року; № 375/998/15-ц від 19.08.2020 року; № 486/634/16-ц від 12.08.2020 року; № 225/4880/17 від 12.08.2020 року; № 409/961/12 від 06.08.2020 року; № 367/768/17 від 05.08.2020 року; № 185/4093/17 від 05.08.2020 року; № 2-8499/10 від 05.08.2020 року; № 335/11810/15 від 29.07.2020 року; № 296/8550/16-ц від 21.07.2020 року; № 514/259/16-ц від 15.07.2020 року; № 296/8938/16-ц від 15.07.2020 року; № 761/10516/14 від 15.07.2020 року; № 753/16745/15-ц від 02.07.2020 року; № 727/6271/13-ц від 01.07.2020 року; № 759/15105/14-ц від 01.07.2020 року; № 463/4186/15-ц від 01.07.2020 року; № 2-2817/10 від 30.06.2020 року; № 204/5711/14-ц від 24.06.2020 року; № 446/2242/14-ц від 24.06.2020 року; № 641/1501/17-ц від 24.06.2020 року; № 205/9544/14-ц від 18.06.2020 року; № 303/5562/15-ц від 17.06.2020 року; № 640/19220/13-ц від 17.06.2020 року; № 208/6396/13-ц від 17.06.2020 року; № 361/6809/16 від 17.06.2020 року; № 138/240/16-ц від 15.06.2020 року; № 646/8650/17 від 10.06.2020 року; № 521/4691/16-ц від 10.06.2020 року; № 331/7253/16 від 10.06.2020 року; № 910/1088/13 від 09.06.2020 року; № 2-3258/2008 від 03.06.2020 року; № 711/8312/15-ц від 03.06.2020 року; № 202/5486/15-ц від 03.06.2020 року; № 490/13569/13-ц від 03.06.2020 року; № 2-4430/09 від 27.05.2020 року; № 464/4311/15-ц від 27.05.2020 року; № 495/2234/16-ц від 27.05.2020 року; № 752/23818/17 від 25.05.2020 року; № 522/18782/15-ц від 22.05.2020 року; № 569/9906/15-ц від 21.05.2020 року; № 755/3323/17 від 21.05.2020 року; № 316/574/14-ц від 21.05.2020 року; № 761/9446/17 від 20.05.2020 року; № 910/23028/17 від 19.05.2020 року; № 760/15345/16 від 19.05.2020 року; № 2610/14171/2012 від 13.05.2020 року; № 155/1831/15-ц від 06.05.2020 року; № 551/169/17 від 06.05.2020 року; № 607/14527/15-ц від 06.05.2020 року; № 209/538/14-ц від 29.04.2020 року; № 208/867/16-ц від 29.04.2020 року; № 534/1898/14 від 29.04.2020 року; № 465/1346/17 від 15.04.2020 року; № 2601/23191/12 від 15.04.2020 року; № 635/3720/14-ц від 15.04.2020 року; № 369/7228/14-ц від 15.04.2020 року; № 420/1871/17 від 09.04.2020 року; № 2-327/12 від 09.04.2020 року; № 450/494/17 від 09.04.2020 року; № 752/11356/17 від 08.04.2020 року; № 127/6992/16-ц від 01.04.2020 року; № 569/8580/15-ц від 31.03.2020 року; № 497/2920/14-ц від 31.03.2020 року; № 754/631/15-ц від 12.02.2020 року; № 203/1911/18 від 30.03.2020 року; № 911/2465/18 від 27.03.2020 року; № 412/5778/2012 від 25.03.2020 року; № 199/2726/16-ц від 25.03.2020 року; № 753/16677/15 від 25.03.2020 року; № 502/290/14-ц від 18.03.2020 року; № 344/14965/13-ц від 18.03.2020 року; № 756/17806/14-ц від 11.03.2020 року; № 501/3309/15-ц від 11.03.2020 року; № 756/11029/16-ц від 11.03.2020 року; № 490/905/16-ц від 03.03.2020 року; № 2-1154/10 від 26.02.2020 року; № 509/223/16-ц від 26.02.2020 року; № 367/8904/15-ц від 26.02.2020 року; № 2-6880/11 від 19.02.2020 року; № 2-724/11 від 19.02.2020 року; № 332/1870/15-ц від 19.02.2020 року; № 263/5853/13-ц від 19.02.2020 року; № 711/5179/16-ц від 19.02.2020 року; № 2-10342/10 від 06.02.2020 року; № 490/1345/14-ц від 05.02.2020 року; № 757/13772/16-ц від 05.02.2020 року; № 569/12254/15-ц від 05.02.2020 року; № 639/6984/14-ц від 05.02.2020 року; № 461/6547/14-Ц від 05.02.2020 року; № 2-2280/2011 від 31.01.2020 року; № 757/8324/13-ц від 29.01.2020 року; № 569/11907/16-ц від 29.01.2020 року; № 753/4566/15-ц від 29.01.2020 року; № 645/7156/15-ц від 29.01.2020 року; № 924/490/19 від 28.01.2020 року; № 225/4038/17 від 23.01.2020 року; № 352/243/15-ц від 22.01.2020 року; № 638/1058/15-ц від 22.01.2020 року; № 320/6776/15-ц від 16.01.2020 року; № 1522/6244/12 від 15.01.2020 року; № 199/892/14-ц від 15.01.2020 року; № 320/3677/18 від 15.01.2020 року; № 756/9041/16-ц від 14.01.2020 року.
Висновок, який визначає критерії припинення поруку у разі збільшення міри відповідальності поручителя. Частково втратив актуальність після 04.02.2019 року з моменту введення в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування». Він полягає у тому, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання у разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Інколи у договорах можуть бути положення, які передбачають, що поручитель надає свою згоду на збільшення міри своєї відповідальності без укладення будь-яких додаткових угод. При цьому, можна зустріти позицію, що навіть наявність таких положень не виключають обов’язку узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов'язання із поручителем у належній формі. Суди не дають чіткою відповіді, що ж це повинні бути за узгодження, але під ними слід розуміти все ж таки підписання додаткової угоди або хоча б направлення кредитором поручителю повідомлення про зміну умов основного зобов’язання. Але деякі суди вказують, що наявність положень, які вказують, що кредитор не повинен узгоджувати зміну умов осиного зобов’язання з поручителем є достатнім підтвердження того, що поручитель надав свою згоду на збільшення міри своєї відповідальності і у випадку відсутності окремого погодження змін до договорів, то це не свідчать про припинення поруки. Думаю, що колись у цьому питанні крапку поставить Велика Палата.
До таких правових висновків прийшов Верховний Суд у постановах: № 295/5482/16-ц від 23.12.2020 року; № 757/16856/18-ц від 01.12.2020 року; № 285/2467/14-ц від 19.11.2020 року; № 761/28514/15-ц від 28.10.2020 року; № 462/266/15-ц від 29.07.2020 року; № 521/5652/16-ц від 24.06.2020 року; № 303/5276/13-ц від 17.06.2020 року; № 204/3945/16-ц від 03.06.2020 року; № 308/10989/15-ц від 14.05.2020 року; № 331/5780/13 від 06.05.2020 року; № 520/6779/15-ц від 15.04.2020 року; № 357/9757/15-ц від 13.04.2020 року; № 757/4299/14-ц від 08.04.2020 року; № 755/28001/14 від 01.04.2020 року; № 521/15453/16-ц від 01.04.2020 року; № 522/18818/17 від 31.03.2020 року; № 2-116/11 від 05.02.2020 року; № 640/15305/15-ц від 27.01.2020 року; № 707/715/13-ц від 13.01.2020 року.
Даний висновок випливає з того, що положення статті 11 ЦК України говорять, що цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду, положення статті 129 Конституції України вказують, що одним з принципів судочинства є обов'язковість рішень суду. На цій підставі суд прийшов до висновку, що на момент розгляду справи (коли вже було стягнуто заборгованість з поручителя) порука виникла не тільки на підставі договору, а й на підставі судового рішення. А тому, відсутні правові підстави визнавати її припиненою з підстав визначених статтею 559 ЦК України.
Проте, щоб не допускати помилок по аналогічних правовідносинах слід враховувати висновок викладений у постанові Великої Палати від 31.10.2018 року у справі № 161/12771/15-ц. У даній постанові суд приходить до висновку, що у випадку наявності рішення суду про стягнення заборгованості з поручителя суд не в праві давати правову оцінку припиненню поруки за платежами, які були стягнуті, а от щодо заборгованості, яка виникла після ухвалення судового рішення, то суд повинен давати оцінку розрахунку заборгованості кредитора та досліджувати питання чи розповсюджується порука і на ці платежі, чи можливо вона припинилася у певній частині з підстав зазначених у статті 559 ЦК України. Як правило, суди вважають, що порука є припиненою після ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості, так як фактично кредитний договір припиняє свою дію і порука не розповсюджується на ті відносини, які складуються між кредитором і боржником після припинення.
До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 159/3445/19 від 03.06.2020 року; № 640/17778/18 від 06.02.2020 року; № 761/21768/16-ц від 05.02.2020 року; № 760/6901/15-ц від 15.01.2020 року.
Висновок, який буде корисний поручителям, фактично являється продовженням попереднього. Він походить з правового висновку зазначеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц. Висновок зводиться до того, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості за кредитом з позичальника та поручителя свідчить про закінчення строку дії кредитного договору та договору поруки, а тому на правовідносини, які виникають після судового рішення порука не поширюється. Іншими словами, поручитель не відповідає за 3 % річних та інфляцію.
До таких правових висновків прийшов Верховний Суд у постановах: № 502/825/15-ц від 27.05.2020 року; № 741/1557/17 від 20.05.2020 року; № 699/599/17 від 19.05.2020 року; № 675/869/16-ц від 19.02.2020 року; № 522/12590/17 від 22.01.2020 року.
Не новий висновок, який закріпився в судовій практиці. Він полягає у тому, що порука не може бути припинена у зв’язку з припиненням фізичної особи-підприємця з записом у реєстрі юридичних осіб, якщо кредитор реалізував своє право вимоги до поручителя шляхом подачі позовної заяви до суду.
До таких правових висновків прийшов Верховний Суд у постановах: № 761/25684/14-ц від 25.03.2020 року; № 569/15240/14-ц від 29.01.2020 року.
Щось подібне є і по майновій поруці. Зазначу лише особливість. Для дійсності поруки до моменту припинення боржника достатньо лише наявність факту подачі позовної заяви до поручителя. Якщо беремо майнову поруку, то там можна знайти дві позиції. Одна полягає, що теж достатньо лише пред’явлення позову про звернення стягнення на іпотеку, а інша говорить, що потрібне наявне судове рішення. Тут же суди вказують, що і першого вистачить.
До таких правових висновків прийшов Верховний Суд у постановах: № 201/7036/15 від 09.09.2020 року; № 127/23650/14-ц від 09.07.2020 року.
Старий і вже повинен бути не актуальний висновок. Він полягає у тому, що кредитори не мають права вимагати стягнення заборгованості у солідарному порядку з позичальника та декількох поручителів, які уклали окремі договори поруки, якщо у договорах поруки не вказано, що поручителі є солідарними один до одного. Як на мене, то висновок і тоді був не дуже сильно адекватним, коли суди почали задовольняти позовні вимоги лише до одного поручителя, а до інших почали відмовляти. Описувати чого не буду, бо як вже написав висновок є неактуальним через введення в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» (до 04.02.2019 року), який передбачив, що декілька поручителів є солідарними не лише щодо боржника, а є солідарними і між собою.
До таких правових висновків прийшов Верховний Суд у постановах: № 155/1831/15-ц від 06.05.2020 року; № 501/229/15-ц від 29.04.2020 року; № 495/9691/14-ц від 18.03.2020 року; № 357/10904/17 від 03.03.2020 року.
Теж не новий висновок. Він став актуальним коли Верховний суд України прийшов до висновку, що третейські суди не мають права розглядати спори між банками та позичальниками через положення Закону України «Про захист прав споживачів». Але судова практика розвернулася таким чином, що на поручителів ці правила не розповсюджуються, а тому банкіри мають право вирішувати свої спори з поручителями в третейських судах і такі судові рішення не можуть бути скасовані.
До таких правових висновків прийшов Верховний Суд у постановах: № 824/48/20 від 08.10.2020 року; № 824/155/19 від 10.09.2020 року; № 757/23032/14-ц від 27.03.2020 року.
Висновок корисний для добросовісний поручителів, які виконали обов’язок за боржника і хочуть тепер стягнути кошти з тієї особи за яку поручився. Проблема полягає у тому, що положення Цивільного кодексу України вказують, що кредитор після виконання зобов’язання поручителем повинен передати останньому документи, які підтверджують обов’язок боржника. Іншими словами – кредитний договір і документи, які підтверджують видачу кредиту. Звичайно, що банки такі документи не передають, а тому, у судів виникали проблеми з тим фактом, чи перейшла вимога до поручителя чи ні. Але Верховний Суд у таких випадках притримується позиції, що навіть відсутність факту передачі документів поручителю не свідчить, що до цієї особи перейшло право вимоги до боржника за основним зобов’язанням і поручитель має вимагати виконання цього зобов’язання за рахунок первісного боржника.
До таких правових висновків прийшов Верховний Суд у постановах: № 910/5027/19 від 09.07.2020 року; № 910/4994/19 від 12.03.2020 року; № 910/5000/19 від 16.01.2020 року.
Аналіз актуальних правових висновків в спорах, пов’язаних зі стягненням заборгованості за кредитними договорами та звернення стягнення на іпотеку, прийнятих Верховним Судом протягом 2018 року.
Велика Палата врегулювала розбіжності судової практики Верховного Суду України щодо нарахування процентів та неустойки за договором банківського вкладу.
Ще один правовий висновок Верховного Суду, який вказує на неможливість звернення стягнення на іпотеку, яка підпадає під мораторій.
Доволі очевидний висновок про неможливість перереєстрації права власності, але у деяких суддів були складнощі з його застосуванням.
Ще одне дуже цікаве та правильне судове рішення. Велика Палата «поламала» усталену судову практику по стягненню заборгованості ПриватБанком за кредитними картками.
Верховний суд відмовився відступити від попередніх правових позицій у питаннях виселення колишнього власника майна з житлового приміщення, яке було реалізовано у зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором.
18.09.2018 року Верховний Суд у складі Великої Палати розглянув справу № 921/107/15-г/16, яка стосувалася звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Верховний Суд уточнив свої правові висновки, зазначені у постановах від 28.03.2018 року, 04.07.2018 року та 31.10.2018 року у контексті нарахування процентів після закінчення строку кредитування.
Нещодавно Верховна Рада прийняла, а президент підписав, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування».
Аналіз основних правових висновків в спорах, пов’язаних зі стягненням заборгованості за кредитними договорами та зверненням стягнення на іпотеку, прийнятих Великою Палатою ВС протягом 2019 року
Аналіз актуальної судової практики щодо реалізації іпотеки на електронних торгах з зареєстрованими дітьми у житлі
Аналіз основних правових висновків в спорах, пов’язаних зі стягненням заборгованості за договорами позики прийнятих судами касаційної інстанції за 2019 рік
Про те, як суди дивляться на позовні заяви про визнання недійсними договорів іпотеки майнових прав укладених до 2009 року, коли ЗУ «Про іпотеку» не передбачав іпотеки таких майнових прав
Велика Палата Верховного Суду вчергове вирішувала питання чи слід банкам дотримуватися досудового врегулювання заборгованості з позичальниками та наслідки пред’явлення позову за відсутності переговорів
Велика Палата вказала на неможливість відступлення права вимоги за кредитним договором на користь не фінансової установи.
Велика Палата вказала, коли право вимоги за кредитним договором може бути відступлено на користь не фінансової установи
Основні висновки Верховного Суду у питаннях стягнення кредитної заборгованості за 2020 рік щодо розрахунків боргів, нарахування платежів та застосування строків позовної давності
Основні висновки у питаннях звернення стягнення на предмет іпотеки через суд за 2020 рік. Розглянуті питання можливості застосування різних способі передбачених Законом України «Про іпотеку» та вказані особливості, які слід враховувати в судовому процесі
Основні висновки Верховного Суду у питаннях пов’язаних з оскарженням звернення стягнення на предмет іпотеки. Такі як: правильні способи захисту, типові порушення, наслідки завершення позасудового способу звернення стягнення
Основні висновки з приводу дійсності іпотеки та її припинення. Досліджено основні підстави припинення іпотеки та її дійсності за відсутності записів про іпотеку чи за відсутності факту виконання вимог статті 17 Закону України «Про іпотеку», яка визначає випадки, коли іпотека припиняє свою дію
Основні висновки з приводу іпотеки, яка переходить іншій особі внаслідок спадкування. Досліджено питання звернення стягнення на предмет іпотеки з спадкоємцями, пред’явлення вимог до спадкоємців та припинення іпотеки внаслідок пропуску строку на пред’явлення вимоги
Основні висновки з приводу депозитів за 2020 рік. Досліджено питання доведення факту укладення договору та нарахування платежів на прострочену суму вкладу: проценти, 3 % річних, неустойка
Велика Палата Верховного Суду вчергове досліджувала питання повернення депозиту на користь особи, яка передала кошти в касу, але касир не вніс їх на рахунок, а привласнив собі
Основні висновки Верховного Суду у питаннях оскарження виконавчих написів прийнятих за 2020 рік. Розглянуто питання: суб’єктного складу сторін; які документи повинен перевірити нотаріус; коли заборгованість являється безспірною; на що посилатися, щоб отримати зупинення вчинення нотаріальних дій до моменту оскарження напису
Велика Палата вказала, що у випадку відсутності запису про іпотеку, навіть якщо не було підстав для її припинення, то у випадку переходу права власності до третьої особи, то відновити іпотеку не можна, як і звернути на неї стягнення, якщо новий власник є добросовісним
Велика Палата визначила конкретний склад цивільного правопорушення у діях керівництва банку-банкрута та коли такі особи можуть ухилитися від відповідальності за завдані своїми діями збитки Фонду гарантування вкладів чи банку-банкруту
Велика Палата вказала на можливість не фінансовій установі звернути стягнення на предмет іпотеки з арештами, якщо право вимоги така особа придбала у банківської чи фінансової установи