Велика Палата вказала, коли настає відповідальність керівництва банку-банкрута за завдані збитки через доведення банку до неплатоспроможності

Велика Палата визначила конкретний склад цивільного правопорушення у діях керівництва банку-банкрута та коли такі особи можуть ухилитися від відповідальності за завдані своїми діями Фонду гарантування вкладів чи банку-банкруту

25.05.2021 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 910/11027/18.  Предметом спору була вимога Фонду гарантування до керівництва банку, який був виведений з ринку, а саме: членів правління банку, членів спостереженої ради. Свої вимоги Фонд аргументував тим, що розмір акцептованих кредиторських вимог до банку становить 109 660 264,41 грн., а оціночна вартість ліквідаційної маси банку складає – 33 364 705 грн. Таким чином, так як за рахунок продажу активів Фонд не може покрити усі вимоги кредиторів, то і звернувся з позовом до перших осіб банку з позовом про відшкодування різниці між даними сумами у вигляді збитків. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили Фонду в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що Фондом не було доведено складу цивільного-правопорушення, що виключає відповідальність відповідачів. Проте, Велика Палата Верховного Суду не погодилася з такими доводами суддів попередніх інстанцій, скасувала рішення судів та прийняла нове рішення, яким задовольнила позов в повному обсязі.

І тут саме цікаво розібратися саме зі складом правопорушення, як його визначив Верховний Суд, оскільки банків лягло багато, і ця вся історія буде актуальною і по інших колишніх банкірах з якими зараз судиться Фонд.

Заявляючи свої вимоги, Фонд вказував на те, що банк за рік до введення тимчасової адміністрації придбав облігації двох компаній на суму близького 320 000 000 грн. Вказані облігації банк відобразив у якості своїх одних з найліквідніших активів, які має, але після їх оцінки Фонд прийшов до висновку, що їх вартість являється суттєво заниженою. Про це свідчить хоча б той факт, що коли Фонд продавав права на них, то навіть коли ціна впала до 300 грн., то ніхто не виявив бажання придбати їх. Фонд вказував, що посадові особи свідомо пішли на купівлю вказаних облігацій, щоб вивести кошти з банку, а тому посадові особи повинні нести солідарну відповідальність за укладення договорів купівлі-продажу даних облігацій так як своїми діями завдали шкоду фінансовій установі, що призвело до її неплатоспроможності.

Даючи правову оцінку відносинам, що склалися у справі, Велика Палата вказала, що керівництво будь-якої юридичної особи повинне добросовісно виконувати покладені на себе обов’язки. При цьому, в це поняття вкладається не лише належне виконання посадовою особою покладених на неї прав та обов’язків, а й дотримання розумного господарського ризику при прийнятті тих чи інших рішень. Положення Закону України «Про банки і банківську діяльність» містять велику кількість норм, які вказують на те, що керівництво установи повинно відповідально ставитися до виконання своїх обов’язків та діяти в інтересах банку, а не своїх власних. Більше того, самі банки не мають права здійснювати ризикову діяльність, яка може нашкодити їхнім вкладникам. Якщо ж працівниками банку певними діями було завдано шкоду установі, то вони повинні її відшкодувати.

Крім того, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд після переходу банку на стадію ліквідації отримує повноваження органів правління банку та отримує право здійснювати усі дії, які мали вчиняти вказані особи, у тому числі і заявляти позовні вимоги майнового характеру до суду.

Що ж стосується неправомірних дій, то колегія суддів прийшла до висновку, що так як існують конкретні вимоги до ліквідності банківського капіталу, вимоги до кваліфікації вищого керівництва банку, то вказані особи мають можливість спрогнозувати ті чи інші наслідки своїх дій. У тому числі, які відносяться до купівлі неліквідних високоризикових цінних паперів. А тому, якщо такі особи не вживали ніяких дій, щоб попередити укладення ризикових договорів, які можуть повпливати на платоспроможність банку, не виносили ці питання на загальні зборів учасників банку, то вони являються винними у доведенні банку до неплатоспроможності. Таким чином, так як відповідачі не довели того факту, що вони намагалися уникнути підписання договору купівлі-продажу «сміттєвих» цінних паперів, то являються винним у доведенні банку до неплатоспроможності.

При цьому, якщо банк було визнано неплатоспроможним та направлено на процедуру ліквідації, то розмір збитків визначається на рівні усіх заявлених кредиторських вимог до такого банку. Таким чином, суд прийшов до висновку, що і в цій справі є всі ознаки цивільного правопорушення, що дає підстави для висновку, про наявність підстав для стягнення з відповідачів відповідної шкоди.

Ще Велика Палата досліджувала багато інших питань і давала їм правову оцінку, але як на мене, найцікавішими є питання строків позовної давності та питання ліквідації самого банку на момент розгляду судової справи.

Що стосується строків давності, то суд прийшов до висновку, що право на подачу позову виникає з моменту, коли можна порахувати збитки. Так як збитками є розмір усіх акцептованих вимог, то строки давності повинні відраховуватися саме з дня складення та затвердження реєстру кредиторів, що може відбутися набагато пізніше ніж моменту виявлення високоризикових операцій.

А от з приводу ліквідації банку на момент розгляду справи, то суд прийшов до дуже цікавих висновків. Перш за все колегія вказала, що якщо юридичну особу припинено у реєстрі, але у неї залишилося якесь майно, яке не перейшло до правонаступника, то процедуру ліквідації було здійснено не належним чином і наявність запису про припинення такої особи не свідчить, що вона припинилася, а сам запис не має ніяких юридичних наслідків. Більше того, будь-який з кредиторів може звернутися з позовом про скасування реєстрації припинення такої юридичної особи. І тут суд розмежовує питання хто ж може звернутися з позовом про відшкодування збитків. Якщо збитки були завдані Фонду, то позивачем повинен бути Фонд, якщо збитки завдані банку, то Фонд звертається від імені та в інтересах банку. Але суд окремо зазначив, що так як законом встановлено право Фонду звертатися в інтересах банку з позовними заявами, то він може подати позов і від свого імені, але в інтересах фінансової установи яку ліквідує чи вже ліквідував, як було у цій справі.

Думаю, що у контексті оскарження реєстрації припинення банку мається на увазі, що після стягнення коштів на користь Фонду за збитки завдані банку, то кредитори вимоги яких не було задоволено зможуть звернутися з позовом, поновити реєстрацію банку у реєстрі та вимагати перерахування вказаних стягнутих сум на свою користь, що має трохи складну конструкції, але цілком правильну.