Велика Палата змінила підхід у питанні досудового врегулювання кредитної заборгованості

Велика Палата Верховного Суду вчергове вирішувала питання чи слід банкам дотримуватися досудового врегулювання заборгованості з позичальниками та наслідки пред’явлення позову за відсутності переговорів.

Спочатку передісторія. 27.03.2019 року ВС ВП прийняла постанову у справі № 521/21255/13-ц за наслідками розгляду спору банку з позичальником з приводу заборгованості за кредитом. Позиція клієнта полягала у тому, що банк звернувся до суду з передчасним позовом, адже, ще не пройшов встановлений Законом України «Про захист прав споживачів» строк на досудове врегулювання заборгованості, а тому, на момент подачі позову права банку не були порушені. Отже, суд не міг повністю задовольнити вимоги позивача.

У свою чергу, судді не погодилися з такою позицією та вказали, що вказані положення є елементом досудового врегулювання, при цьому, якщо на момент розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена, то суди не можуть відмовляти в задоволенні позовних вимог. Право на звернення за захистом до суду є безумовним і кредитор може вимагати дострокового повернення кредиту, зокрема, шляхом пред’явлення позову до суду.

Проте, вже через рік Велика Палата розглядає справу № 638/13683/15-ц та за її наслідками 26.05.2020 року приймає постанову, якою відступає від вищевказаного правового висновку. Колегія суддів зазначала, що на момент виникнення спірних правовідносин редакція Закону України «Про захист прав споживачів» передбачала право кредитора достроково повернути кредит, якщо клієнт: 1) затримав сплату частини кредиту чи відсотків на один календарний місяць (за іпотекою за три місяці); 2) перевищив суму боргу більш ніж на 10 % від суми кредиту; 3) несплати позичальником однієї з виплат, яка становить більш ніж 5 % від суми кредиту.

При цьому, якщо кредитор за вищевказаними наслідками бажає дострокового повернення всього кредиту, то повинен направити вимогу клієнту та повідомити його, що у випадку не погашення прострочки протягом 30 днів (60 днів за іпотекою) настане момент сплати всієї суми виданих коштів. Протягом вказаного строку позичальник може погасити вказану суму, що призведе до втрати чинності вимоги кредитора та, як наслідок, до повернення у графік платежів.    

На цій підставі, судді Великої Палати зазначили, що їх правовий висновок від 2019 року не враховує вказані положення законодавства та вирішили відступити від нього. У постанові від 2020 року судді вказують, що за відсутності факту направлення кредитором вимоги позичальнику про усунення порушень кредитного договору суд може стягнути лише прострочену суму боргу, а платежі, за якими строк сплати ще не настав – ні.

В принципі, вже і Закон України «Про захист прав споживачів» не містить тих норм, які досліджували судді, але якщо згадати, що вони фактично перекочували у Закон України «Про споживче кредитування», то можна спрогнозувати, яка позиція суддів буде і з приводу тих же самих вимог, але в іншому законі.