Статті

Верховний Суд вказав, коли банки можуть нараховувати проценти по закінченню строку кредиту

Верховний Суд вказав, коли банки можуть нараховувати проценти по закінченню строку кредиту

Верховний Суд уточнив свої правові висновки, зазначені у постановах від 28.03.2018 року, 04.07.2018 року та 31.10.2018 року у контексті нарахування процентів після закінчення строку кредитування.

Багато було сказано, про «революційне» рішення Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року щодо неможливості нарахування процентів за кредитом після закінчення строку кредитування чи направлення кредитором вимоги про дострокове повернення усієї кредитної заборгованості у порядку передбаченому статтею 1050 ЦК України. Даний висновок закріпився і в постановах Великої Палати 04.07.2018 року та 31.10.2018 року, про які я детально вже писав у своїй іншій статті. На жаль, багато суддів, не розібравшись у суті того, що написав Верховний Суд у своїх постановах та без врахування умов кредитних договорів, відмовляли кредиторам у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів після направлення вимоги про дострокове повернення кредиту. Сумно те, що такі рішення зустрічаються не лише серед суддів районних чи апеляційних судів, але й серед суддів касаційних інстанцій.

Суть проблеми полягає у тому, що зазвичай банки, для захисту своїх інтересів у відносинах з недобросовісними позичальниками, застосовують три механізми захисту своїх прав. Ними є: нарахування неустойки на прострочений борг (як правило пені); нарахування комісії на суму заборгованості; нарахування процентів на суму простроченого боргу до моменту повного погашення заборгованості. Проблема, яка розглянута у даній статті, стосується саме останнього способу захисту інтересів кредитора, який дуже складно сприймається деякими суддями.

У деяких банківських договорах можна зустріти положення, згідно з якими фінансові установи мають право нараховувати збільшену процентну ставку на суму простроченого платежу до моменту фактичної оплати простроченого боргу. У інших було прописано, що до моменту, коли позичальник повинен повернути кредит, застосовується одна процентна ставка, а з дати, коли кредит повинен був бути повністю погашений і до моменту фактичної оплати тіла кредиту застосовується змінена процентна ставка. Як правило, судді не звертали уваги на такі положення кредитних договорів та вказували, що після закінчення строку кредитування кредитор не має права нараховувати ніяких процентів крім сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з даної статті, кредитор на суму простроченого платежу може нараховувати 3 % річних, які можуть бути змінені за згодою сторін договору. При цьому, положення кредитних договорів щодо нарахування процентів у збільшеному розмірі на суму простроченого тіла кредиту чи після закінчення строку кредитування повністю узгоджуються з цим положенням, тобто, сплата позичальником процентів на суму простроченого тіла є іншим розміром 3 % річних, які кредитор має право нараховувати до моменту повного погашення заборгованості.

Через неоднозначність судової практики по даній категорії справ колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішила передати подібну справу на розгляд Великої Палати. Своєю ухвалою Велика Палата Верховного суду від 24.01.2019 року у справі № 5017/1987/2012 відмовила у прийнятті справи до свого розгляду та роз’яснила: «На вирішення Великої Палати Верховного Суду поставлено питання: чи слід розглядати визначені кредитним договором проценти за неправомірне користування кредитом як передбачені статтею 625 ЦК України проценти, які боржник повинен сплатити у випадку прострочення грошового зобов'язання.

Втім, правові висновки щодо застосування відповідної норми права вже викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 і від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17.

Відповідно до пункту 91 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом  6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше – це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення – прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що  відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України».

З одного боку, вищезазначена ухвала не має ніякого значення та не повинна бути застосована судами нижчих інстанцій, оскільки процесуальні кодекси вказують на правові висновки викладені лише у постановах. Проте, судді касаційного господарського суду почали ухвалювати свої судові рішення у відповідності до положень даного роз’яснення Великої Палати. Так, у своїй постанові від 18.02.2019 року у справі № 910/21449/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив наступне: «У пункті  6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 зауважено, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше – це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення – прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання визначена законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).

Отже, зміст правової позиції Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що  відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у кредитному договорі може бути передбачено сплату процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Такі проценти може бути стягнуто кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 5017/1987/2012).

Аналогічну правову позицію викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Як убачається зі змісту пункту 1.3 договору кредиту плата за користування одержаним кредитом встановлюється у розмірі 9 % річних.

Пунктом 7.5 договору передбачено, що за несвоєчасне погашення кредиту позичальник сплачує банку подвійну процентну ставку від встановленої у пункті 1.3 цього договору.

Крім того, за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом позичальник сплачує на вимогу банку пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,2 % від суми простроченої заборгованості за процентами на рахунок банку за курсом Національного банку України на день сплати. Пеня нараховується на суму несплачених своєчасно процентів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи із дати виникнення простроченої заборгованості і до дати повного її погашення (пункт 8.1 договору)

Уповноважена особа Фонду звернулася до суду з вимогою про стягнення заборгованості з прострочених процентів та пені посилаючись на положення статей 526, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України і пунктів 1.3, 7.1, 7.5, 8.1 договору кредиту внаслідок порушення відповідачем зобов'язань за цим договором.

Суди попередніх інстанцій, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, дійшли висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, а права та інтереси кредитодавця у вказаних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі статтями 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 зазначеного Кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Проте суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості за простроченими процентами і пені та посилаючись лише на постанову Великої палати від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, не врахували законодавчо встановлену можливість нарахування процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, не з'ясували питання, виходячи з положень чинного законодавства та умов договору (пункти 7.5, 8.1 і 9.1) щодо наявності/відсутності у позивача права на нарахування процентів і пені процентів у зв'язку із неправомірним, незаконним користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов'язання, не встановили період нарахування таких процентів в межах позовної давності».

До такого самого висновку прийшла й колегія суддів Верховного Суду, яка продовжила розгляд справи, яку відмовилася прийняти до розгляду Велика Палата та відобразила свій висновок у постанові № 5017/1987/2012 від 05.03.2019 року.

Таким чином, судді Касаційного господарського суду посприяли тому, щоб судова практика у питаннях нарахування процентів після закінчення строку кредитування стала більш впорядкованою, а судді інших інстанцій та юрисдикцій почали уважніше досліджувати підписані між банками та позичальниками договори.

Схожі статті
ТОП-12 правових висновків ВС у кредитних та іпотечних спорах за 2018 рік
ТОП-12 правових висновків ВС у кредитних та іпотечних спорах за 2018 рік

Аналіз актуальних правових висновків в спорах, пов’язаних зі стягненням заборгованості за кредитними договорами та звернення стягнення на іпотеку, прийнятих Верховним Судом протягом 2018 року.

Банківське та фінансове право
21.01.2019 |  481
Велика Палата визначила порядок нарахування процентів та пені за депозитом
Велика Палата визначила порядок нарахування процентів та пені за депозитом

Велика Палата врегулювала розбіжності судової практики Верховного Суду України щодо нарахування процентів та неустойки за договором банківського вкладу.

Банківське та фінансове право
26.05.2019 |  179
Велика Палата заборонила звертати стягнення на мораторійну іпотеку
Велика Палата заборонила звертати стягнення на мораторійну іпотеку

Ще один правовий висновок Верховного Суду, який вказує на неможливість звернення стягнення на іпотеку, яка підпадає під мораторій.

Банківське та фінансове право
04.05.2019 |  144
Велика Палата заборонила перереєстровувати іпотеку з арештами
Велика Палата заборонила перереєстровувати іпотеку з арештами

Доволі очевидний висновок про неможливість перереєстрації права власності, але у деяких суддів були складнощі з його застосуванням.

Банківське та фінансове право
24.05.2019 |  157
Велика Палата заборонила ПриватБанку стягувати проценти та штрафи за кредитками
Велика Палата заборонила ПриватБанку стягувати проценти та штрафи за кредитками

Ще одне дуже цікаве та правильне судове рішення. Велика Палата «поламала» усталену судову практику по стягненню заборгованості ПриватБанком за кредитними картками.

Банківське та фінансове право
15.07.2019 |  170
Верховний суд вказав, коли не можна виселяти з іпотеки
Верховний суд вказав, коли не можна виселяти з іпотеки

Верховний суд відмовився відступити від попередніх правових позицій у питаннях виселення колишнього власника майна з житлового приміщення, яке було реалізовано у зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором.

Банківське та фінансове право
30.11.2018 |  141
Верховний суд дозволив одночасно стягувати борг та реалізувати іпотеку
Верховний суд дозволив одночасно стягувати борг та реалізувати іпотеку

18.09.2018 року Верховний Суд у складі Великої Палати розглянув справу № 921/107/15-г/16, яка стосувалася звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Банківське та фінансове право
26.11.2018 |  161
Які зміни принесе Закон України «Щодо відновлення кредитування» у відносини між банками та боржниками?
Які зміни принесе Закон України «Щодо відновлення кредитування» у відносини між банками та боржниками?

Нещодавно Верховна Рада прийняла, а президент підписав, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування».

Банківське та фінансове право
30.12.2018 |  141
Основні висновки Великої Палати у кредитних та іпотечних спорах за 2019 рік
Основні висновки Великої Палати у кредитних та іпотечних спорах за 2019 рік

Аналіз основних правових висновків в спорах, пов’язаних зі стягненням заборгованості за кредитними договорами та зверненням стягнення на іпотеку, прийнятих Великою Палатою ВС протягом 2019 року

Банківське та фінансове право
10.01.2020 |  7882
Чи можна продати іпотеку з зареєстрованими дітьми?
Чи можна продати іпотеку з зареєстрованими дітьми?

Аналіз актуальної судової практики щодо реалізації іпотеки на електронних торгах з зареєстрованими дітьми у житлі

Банківське та фінансове право
08.02.2020 |  3441
Основні правові висновки щодо стягнення заборгованості за договорами позики (розписками) за 2019 рік
Основні правові висновки щодо стягнення заборгованості за договорами позики (розписками) за 2019 рік

Аналіз основних правових висновків в спорах, пов’язаних зі стягненням заборгованості за договорами позики прийнятих судами касаційної інстанції за 2019 рік

Банківське та фінансове право
27.03.2020 |  3908
Чи можна визнати недійсним договір іпотеки майнових прав укладений до 2009 року?
Чи можна визнати недійсним договір іпотеки майнових прав укладений до 2009 року?

Про те, як суди дивляться на позовні заяви про визнання недійсними договорів іпотеки майнових прав укладених до 2009 року, коли ЗУ «Про іпотеку» не передбачав іпотеки таких майнових прав

Банківське та фінансове право
20.06.2020 |  1255
Велика Палата змінила підхід у питанні досудового врегулювання кредитної заборгованості
Велика Палата змінила підхід у питанні досудового врегулювання кредитної заборгованості

Велика Палата Верховного Суду вчергове вирішувала питання чи слід банкам дотримуватися досудового врегулювання заборгованості з позичальниками та наслідки пред’явлення позову за відсутності переговорів

Банківське та фінансове право
03.08.2020 |  1637
Всі статті по цій темі