Верховний суд вказав, коли не можна виселяти з іпотеки
Верховний суд відмовився відступити від попередніх правових позицій у питаннях виселення колишнього власника майна з житлового приміщення, яке було реалізовано у зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором.
31.10.2018 року Верховний Суд у складі Великої Палати розглянув справу № 753/12729/15-ц, яка стосувалася виселення колишнього власника з квартири, яка була придбана на прилюдних торгах. Основним питанням правозастосування, що розглядав суд, було визначення співвідношення прав колишнього власника проживати у квартирі, яка фактично йому вже не належить та прав нового власника усувати перешкоди у користуванні набутим майном шляхом виселення осіб, які порушують його права.
При розгляді справи у суді першої та апеляційної інстанцій судді прийшли до висновку, що відносини між колишнім та новим власником майна регулюються положеннями Цивільного кодексу України (далі – ЦК), а саме, положеннями статті 391 ЦК України, яка надає право власнику майна усувати перешкоди у його користуванні та розпорядженні. При цьому, на думку суддів, положення Житлового кодексу УРСР (далі – ЖК УРСР), зокрема стаття 109, яка визначає порядок виселення особи без надання іншого житлового приміщення, застосуванню не підлягає. Така позиція обумовлена думкою суддів, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини, позивач не виступає іпотекодержателем, а відповідач іпотекодавцем, а спір фактично виник не з відносин, пов’язаних зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, а як спір між власником майна та особою, яка порушує його права на користування та розпорядження таким майном.
Не погоджуючись з такими висновками суддів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу у якій посилався на останню практику Верховного Суду України по аналогічних правовідносинах, зазначену в постановах № 6-1049цс15 від 02.09.2015 року, № 6-1484цс15 від 21.10.2015 року, № 6-1033цс15 від 21.10.2015 року, № 6-1469цс15 від 16.12.2015 року, № 6-3064цс15 від 02.03.2016 року, № 6-197цс16 від 22.06.2016 року. У даних рішеннях суд неодноразово підтримував позицію, що при вирішенні питання про виселення з іпотечного майна суди повинні, окрім статті 40 Закону України «Про іпотеку», враховувати положення статті 109 ЖК УРСР, яка говорить, що громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Після відкриття касаційного провадження колегія суддів Касаційного цивільного суду вирішила передати справу до Великої Палати на тій підставі, що вважала за необхідне відступити від правових висновків, зазначених у постановах Верховного Суду України № 6-197цс16 від 22.06.2016 року та № 6-1731цс16 від 21.12.2016 року, які містять вищезазначений правовий висновок. Свою позицію суд обґрунтував положеннями статей 319, 321, 391 ЦК України, які вказують, що власник: володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Окрім того, суд зазначив, що дані норми права повністю узгоджуються із нормами статей 13, 41 Конституції та статті Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), якими закріплені основні принципи здійснення права власності та його обмеження. Визнаючи право кожного на безперешкодне користування своїм майном, стаття Першого протоколу до Конвенції по суті є гарантією реалізації права власності.
Таким чином, колегія прийшла до висновку, що наявність такого правового механізму, як унеможливлення виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, яке має бути зазначено в рішенні суду (на підставі статті 109 ЖК УРСР), нівелює сутність конституційних прав і свобод титульного власника майна, оскільки призводить до того, що вони стають декларативними й такими, що позбавлені реального механізму захисту, крім того, покладають на нового власника, який не був пов'язаний з попереднім власником умовами іпотечного договору, індивідуальний надмірний тягар у вигляді обов'язку із забезпечення колишнього власника іпотечного майна постійним жилим приміщенням, яке має бути надане одночасно з виселенням.
Проте, Велика Палата Верховного Суду не підтримала позицію колегії Касаційного цивільного суду та вирішила не відступати від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України № 6-197цс16 від 22.06.2016 року та № 6-1731цс16 від 21.12.2016 року. При цьому рішення суду першої та апеляційної інстанції були скасовані, а у задоволенні позовних вимог було відмовлено у повному обсязі.
Свою позицію суд аргументував тим, що, дійсно, є стаття 41 Конституції України, яка встановлює правило, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Проте, є і стаття 47 Конституції України, яка вказує, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Крім того, згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».
Таким законом, на переконання Великої Палати Верховного Суду, є стаття 109 ЖК УРСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11.
На підставі зазначених принципів та норм Велика Палата проаналізувала і історію внесення змін до статті 109 ЖК УРСР. Так, зміни були внесені Законом України від 22 вересня 2011року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Підставою для прийняття такого закону стали масові позови банків про звернення стягнення на іпотечне майно, надане за договорами забезпечення кредитів, що зумовило масове виселення колишніх власників з неповнолітніми дітьми із житла і, як наслідок, до створення напруги в суспільстві, яка могла призвести до масових заворушень.
Колегія Великої Палати прийшла до висновку, що держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України щодо виселення, які пов'язані з виконанням зобов'язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов'язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб'єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах.
На вищевикладених підставах суд і вирішив, що відступати від правових позицій Верховного Суду України по зазначеному питанню підстав не має. Також, суд встановив, що квартира була придбана позивачем за результатами прилюдних торгів з реалізації позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса. Тому, суд вирішив, що ці відносини і підпадають під дію статті 109 ЖК УРСР. З цього всього випливає, що єдина можливість виселити колишнього власника з займаного житла це одночасно з виселенням надати такій особі інше постійне жиле приміщення. Єдиним виключенням є звернення стягнення на жилі приміщення, що були придбані колишнім власником за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Окремо цікавою є позиція Великої Палати щодо захисту прав покупця у даній справі. Колегія зазначає, що державний виконавець, при підготовці квартири до реалізації, повинен був встановити, що у квартирі є зареєстровані особи і зазначити про це при виставленні квартири на торги. У свою чергу банк, коли надавав згоду на реалізацію предмету іпотеки, повинен був, на підставі положень частини другої статті 109 ЖК УРСР, надати іпотекодавцю та членам його сім’ї інше постійне жиле приміщення. На думку суду, новий власник може частково поновити свої права, шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов'язання про повне інформування можливих покупців квартири про зареєстрованих осіб чи до банку про виконання останнім обов'язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків. Така позиція дійсно є цікавою, але не думаю, що її буде легко реалізувати шляхом стягнення збитків. Я б навіть сказав, що це нереальний механізм захисту, який неможливо реалізувати.
Прогнозую, що це судове рішення порадує позичальників, так як вони зможуть «виторгувати» собі кращі умови погашення кредиту, а от банки та фінансові установи будуть не в захваті. Ще один момент, який особисто мене насторожив, це те, що суд відмовив позивачеві у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. При цьому, однією з вимог було вселення власника майна до належної йому квартири. На мою думку, суд не міг відмовити у цій частині, адже фактично це позбавляє власника майна права володіння і користування належним йому житловим приміщенням. З урахуванням того, що між сторонами цієї справи немає ніяких договорів з приводу порядку використання спірного майна, то думаю, що новий власник має такі ж самі права володіти і користуватися спірною квартирою, як і попередній. Тому, на мою думку, у цій частині Верховний Суд порушив та обмежив права позивача.
Аналіз актуальних правових висновків в спорах, пов’язаних зі стягненням заборгованості за кредитними договорами та звернення стягнення на іпотеку, прийнятих Верховним Судом протягом 2018 року.
Велика Палата врегулювала розбіжності судової практики Верховного Суду України щодо нарахування процентів та неустойки за договором банківського вкладу.
Ще один правовий висновок Верховного Суду, який вказує на неможливість звернення стягнення на іпотеку, яка підпадає під мораторій.
Доволі очевидний висновок про неможливість перереєстрації права власності, але у деяких суддів були складнощі з його застосуванням.
Ще одне дуже цікаве та правильне судове рішення. Велика Палата «поламала» усталену судову практику по стягненню заборгованості ПриватБанком за кредитними картками.
18.09.2018 року Верховний Суд у складі Великої Палати розглянув справу № 921/107/15-г/16, яка стосувалася звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Верховний Суд уточнив свої правові висновки, зазначені у постановах від 28.03.2018 року, 04.07.2018 року та 31.10.2018 року у контексті нарахування процентів після закінчення строку кредитування.
Нещодавно Верховна Рада прийняла, а президент підписав, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування».
Аналіз основних правових висновків в спорах, пов’язаних зі стягненням заборгованості за кредитними договорами та зверненням стягнення на іпотеку, прийнятих Великою Палатою ВС протягом 2019 року
Аналіз актуальної судової практики щодо реалізації іпотеки на електронних торгах з зареєстрованими дітьми у житлі
Аналіз основних правових висновків в спорах, пов’язаних зі стягненням заборгованості за договорами позики прийнятих судами касаційної інстанції за 2019 рік
Про те, як суди дивляться на позовні заяви про визнання недійсними договорів іпотеки майнових прав укладених до 2009 року, коли ЗУ «Про іпотеку» не передбачав іпотеки таких майнових прав
Велика Палата Верховного Суду вчергове вирішувала питання чи слід банкам дотримуватися досудового врегулювання заборгованості з позичальниками та наслідки пред’явлення позову за відсутності переговорів
Велика Палата вказала на неможливість відступлення права вимоги за кредитним договором на користь не фінансової установи.
Велика Палата вказала, коли право вимоги за кредитним договором може бути відступлено на користь не фінансової установи
Основні висновки Верховного Суду у питаннях стягнення кредитної заборгованості за 2020 рік щодо розрахунків боргів, нарахування платежів та застосування строків позовної давності
Основні висновки у питаннях звернення стягнення на предмет іпотеки через суд за 2020 рік. Розглянуті питання можливості застосування різних способі передбачених Законом України «Про іпотеку» та вказані особливості, які слід враховувати в судовому процесі
Основні висновки Верховного Суду у питаннях пов’язаних з оскарженням звернення стягнення на предмет іпотеки. Такі як: правильні способи захисту, типові порушення, наслідки завершення позасудового способу звернення стягнення
Основні висновки з приводу дійсності іпотеки та її припинення. Досліджено основні підстави припинення іпотеки та її дійсності за відсутності записів про іпотеку чи за відсутності факту виконання вимог статті 17 Закону України «Про іпотеку», яка визначає випадки, коли іпотека припиняє свою дію
Основні висновки Верховного Суду за 2020 рік, які стосуються питання стягнення заборгованості з поручителя та дії поруки: у часі, у випадку припинення основного боржника, у випадку пропуску строку на пред’явлення вимоги до поручителя чи збільшення міри його відповідальності
Основні висновки з приводу іпотеки, яка переходить іншій особі внаслідок спадкування. Досліджено питання звернення стягнення на предмет іпотеки з спадкоємцями, пред’явлення вимог до спадкоємців та припинення іпотеки внаслідок пропуску строку на пред’явлення вимоги
Основні висновки з приводу депозитів за 2020 рік. Досліджено питання доведення факту укладення договору та нарахування платежів на прострочену суму вкладу: проценти, 3 % річних, неустойка
Велика Палата Верховного Суду вчергове досліджувала питання повернення депозиту на користь особи, яка передала кошти в касу, але касир не вніс їх на рахунок, а привласнив собі
Основні висновки Верховного Суду у питаннях оскарження виконавчих написів прийнятих за 2020 рік. Розглянуто питання: суб’єктного складу сторін; які документи повинен перевірити нотаріус; коли заборгованість являється безспірною; на що посилатися, щоб отримати зупинення вчинення нотаріальних дій до моменту оскарження напису
Велика Палата вказала, що у випадку відсутності запису про іпотеку, навіть якщо не було підстав для її припинення, то у випадку переходу права власності до третьої особи, то відновити іпотеку не можна, як і звернути на неї стягнення, якщо новий власник є добросовісним
Велика Палата визначила конкретний склад цивільного правопорушення у діях керівництва банку-банкрута та коли такі особи можуть ухилитися від відповідальності за завдані своїми діями збитки Фонду гарантування вкладів чи банку-банкруту
Велика Палата вказала на можливість не фінансовій установі звернути стягнення на предмет іпотеки з арештами, якщо право вимоги така особа придбала у банківської чи фінансової установи
Велика Палата узагальнила деякі свої старі правові висновки та вказала на належні способи захисту інтересів іпотекодавців при оскарженні звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності за кредитором
Велика Палата відступила від деяких попередніх висновків та вказала умову за якої виселення можливе без врахування положень статті 109 ЖК УРСР
Велика Палата конкретизувала випадки можливості нарахування процентів за кредитом після закінчення дії договору та вказала на правову природу таких відсотків
Основні висновки Верховного Суду у питаннях стягнення кредитної заборгованості за 2022 рік щодо розрахунків боргів, нарахування платежів та застосування строків позовної давності.
Основні висновки з приводу іпотеки, яка переходить іншій особі внаслідок спадкування. Досліджено питання звернення стягнення на предмет іпотеки з спадкоємцями, пред’явлення вимог до спадкоємців, строки давності у спорах з спадкоємцями, юрисдикція спору між спадкоємцями та кредитором, якщо кредитний договір був укладений між юридичними особами
Основні висновки Верховного Суду за 2022 рік, які стосуються питання: строків дії поруки; підстав її припинення (у тому числі за наявності рішення про стягнення боргу з поручителя); правової природи поруки; співвідношення норм права, які врегульовували питання поруки до та після 04.02.2019 року; розповсюдження дії третейської угоди на поручителя.
Основні висновки Верховного Суду за 2022 рік, які стосуються питання: звернення стягнення на іпотеку в судовому та позасудовому порядку; дії іпотеки та випадків і порядку її припинення; оскарження звернення стягнення на іпотеку та наслідків звернення стягнення на іпотечне майно.
Велика Палата вкотре зазначила, що набувач права вимоги за кредитом повинен мати ліцензію банківської чи фінансової установи
Верховний суд визначив чи можливо відступити право вимоги за кредитом, якщо його придбала фінансова компанія у банку у якого було відкликано банківську ліцензію